Хрестовоздвиженський монастырь

27 вересня у Хрестовоздвиженському монастирі Храмове свято. Це велика подія і по звичаях наших предків, якщо в якомусь місті або селі храмове свято у церкві, то на нього повинні приїхати усі жителі , як сімя звичайно збирається на Різдво. Не дивлячись на те, живуть твої родичі у цьому населеному пункті чи ні. Приїжджі можуть зайти у будь-який двір і там їх радо зустрінуть, пригостять і запропонують переночувати. Так і наш монастир на свято чекає багато гостей і готується до їх зустрічі.

А що ми, як жителі нашого міста знаємо взагалі про монастирі і про наш вчасності.

Ідея повного відособлення від мирського життя притаманна майже усім стародавнім релігіям світу, проте особливого значення вона набуває у християнстві. Впереше в Західній Європі «усамітнена оселя», що в перекладі означає з давньогрецької - «монастир», з'являється у ІІІ столітті. Появу першого монастиря у Київській Русі відносять до часу прийнятття християнства святим рівноапостольним князем Володимиром, тобто до кінця Х століття. 1062 року була заснована в майбутньому головна монастирська обитель Русі — Києво-Печерська. Тривалий час розвиток монастирського життя був перерваний монголо-татарською навалою. Лише на межі кінця XVIІ століть справа поширення монастирів набуває нових масштабів.

Особливою прихильністю до православ'я в Україні відзначалось подружжя Михайла та Раїни Вишневецьких. Навіть у бурхливі роки Визвольної війни проти магнатської Польщі в Україні продовжують засновувати нові монастирі, до їх числа належить Полтавський Хрестовоздвиженський.

Свою історію монастир розпочав 350 років тому коли у 1650 році з ініціативи полтавців вихідцями Мгарсько-Лубенського Спасо-Преображенського монастиря на чолі з ігуменом Калістратом в пам'ять про перші перемоги над поляками неподалік Полтави був заснований монастир в честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. Відтоді Полтавський монастир стає найпівденнішим серед так званих городянських, тобто полкових монастирів Гетьманщини XVII століття. Кошти на його розбудову надали полтавські міщани та козацька старшина на чолі з Івном Іскрою, Іваном Крамарем, полковником Мартином Пушкарем. Благословив будівельні роботи по зведенню ще тоді деревяного монастирського комплексу Київский митрополит Сильвестр Косів.

За своє багатовікове існування монастир був свідком багатьох історичних подій. В полтавський період Великої Північної війни, в травні 1709 року, монастир стає резиденцією Карла XII. За однією з версій, саме біля стін монастиря напередодні Полтавського бою шведський монарх отримав важке поранення в ногу, що разом з іншими доленосними для шведів прорахунками й призвело до їхньої поразки під Полтавою. Вже після бою монастир відвідав Петро І.

Вирішальний наступ по обмеженню монастирських земельних володінь здійснив уряд Катерини ІІ. Згідно указу імператриці з 1786 року села Розсошенці, Буланове, Триби, Семенівка, земельні угіддя навколо Решетилівки та біля 2-х тисяч монастирських селян перейшли під юрисдикцію урядової Колегії економії маєтностей духовенства. Сама обитель по штатній реформі отримала другокласну категрію.

Впрдовж 2-ї половини XVIII століття Полтавський монастир став значним просвітницьким центром Півдня Гетьманщини, у витоків якого стояв Слов'яно-Херсонський архієпископ Євгеній Булгарис — особистий приятель французького просвітника Вольтера, колишній бібліотекар Катерини ІІ. Завдяки його старанням монастир мав найбільшу в регіоні книгозбірню, до якої вхдили навіть видання Острозької друкарні XVI-XVII століть. Під патронатом монастиря в Полтаві діяла школа півчих, згодом реорганізована в духовну семінрію.

Справжньою архітектурною перлиною монастирського комплексу є Хрестовоздвиженський Собор, будівельні роботи по спорудженню якого тривали з кінця 80-х років XVII століття і були завершені на початку XVIII. Зведення головного храму обителі велося коштом декількох полтавських полковників та двох українських гетьманів І. Самойловича, та І. Мазепи. У подальшому собор неодноразово реконструювали, особливо після руйнувань завданих в роки Великої Вітчизняної війни. На сьогодні собор має шість опорних пілонів, які несуть циліндричну систему з семи бань, розташованих у вигляді Хреста. Характерною особливістю східнословянської церковнох архітектури є завершення храму непарною кількістю бань, у даному випадку їх сім, в ім'я семи Священих Таїнств та семи Вселенських Соборів. Хрестовоздвиженський собор Полтавського монастиря — єдиний на Лівобережній Україні храм, що зберігся до наших днів, який має сім бань циліндричної форми.

У соборі був дуже гарний іконостас, різбленний, повність позолочений, але в 1931 році він був знищений.

Північнише Собору знаходиться найранішня висотна споруда Полтави — монастирська надбрамна дзвінниця 1786 року. Висота чотирьохярусної дзвінниці майже 47 метрів. Автор проекту — архієпископ Никифор Феотоксі полтавською дзвінницею прагнув відтворити Велику дзвінницю Києво-Печерсьвої Лаври. Так само як і київська полтавська дзвінниця мала 10 дзвонів, найпотужніший, вагою понадж 6.5 тонн. До нашого часу він не зберігся.

Найбільш вишуканий другий ярус здвінниці. Окрім ліпного оздоблення він містить фігурки двох янголів, що з легкістю тримають імператорську корону — данина пошани Катерини ІІ, яка відвідала обитель разом з Г. Потьомкіним, О. Суворовим та М. Кутузовим, повертаючись до столиці після кримської мандрівки 1787 року. На цьому ж ярусі з початку ХІХ століття знаходилась чудодійна ікона Скорботної Богоматері Уповання всіх кінців землі. Ченця Даниїла Московченка. Слава про неї була поширена далеко поза межами Полтавської губернії. Стражденні вірували, що після молебню перед іконою вони отримають не тільки розраду для душі, я й зцілення від недугів. На превеликий жаль під час громадянської війни стінописна ікона була втрачена. Збереглася копія — келійний образ єпископа Василя Зеленцова. Нині цю ікону можна бачити в монастирському Соборі.

Південніше собору сояла одна із найкрасивіших у місті серед мурованих однобанних Свято-Троїцька церква, зведена у 1750 році. В роки Великої Вітчизняної Війни церква зруйнована, відновлена за проектом архітектора Ю. Олійника у 1999 році.

Наприкінці ХІХ століття чисельність монастирської братії становила 40 чоловік. Головним джерелом існування обителі, як і колись, був обробок і здача в оренду землі загальною площею понад 200 гектарів. При монастирі діяли невеличка столярна майстерня, швейна, цегельний завод, притулок для священо-служителів, училище для сліпих.

У роки громадянської війни червоний терор войовничих атеїстів не оминає монастир. Після декількох пограбувань обитель була оголошена притулком котререволюції і 1923 року зачинена. В 30-х роках монастирське подвір'я перетворено на дитячу трудову колонію НКВС. У 1942 році колишній чоловічий монастир стає жіночим, після того, як громада черниць оселилась в напівзруйнованій обителі. Влітку 1960 року монастир поглинає нова хвиля боротьби з церковними установами: більше 87 черниць у супроводі конвою вивезено до Лебединського жіночого монастиря, решту розвезли по будинках престарілих. Спустілі монастирські споруди займали різні установи, серед них і філіал Полтавської обласної психіатричної лікарні ім. О. Мальцева. Останнє, що знаходилось в монастирі напередодні його відродження — склади обсланого обднання «Медтехніка».

19 грудня 1991 року після багатьох років запустіння в монастирі відправлена перша Божественна Літургія.

Настоятельниця монастиря ігуменя Галина. Молитвами і працею матушки ігумені, двадцяти насельниць обителі тримається монастирське господраство, яке передбачає повне задоволення своїх потреб. Монастир має окрім власної землі на території обителі 2.5 га орендованої, невеличкий скотний двір, пташник. Усі відновлювальні роботи виконуться за власний кошт та на добровільні пожертви городян міста.