Пам’яті Ігоря Дорошенка: історія правоохоронця і військового очима дружини та сина

Військовослужбовець з Полтави від самого початку збройної агресії Росії, у 2014-му році, пішов виборювати незалежність для світлого майбутнього наступних поколінь.

Життя воїна Ігоря Дорошенка обірвалося внаслідок поранення від мінометного обстрілу в місті Соледар, що на Донеччині. 

Людина з чудовим характером, відповідальний, добрий, справедливий та неймовірно люблячий свою сім’ю – саме таким у спогадах дружини Марини  залишився Ігор. 

Від першого знайомства до вінчання

Жінка з трепетом розповідає про їхню історію кохання. Вона не може стримати сліз, коли згадує про ті щасливі, мирні дні.

Вперше молоді зустрілися у 2006 році, у парку в самому центрі рідної Полтави.  Тоді Ігор разом зі своїм другом святкували закінчення навчання та повернення зі школи міліції. Марина йшла з подругою повз і саме так зав’язалася розмова. Хоча, як виявилося пізніше, їх долі були пов’язані не випадково. Один район, одна школа та навіть навчання у сусідніх класах – все це було відкладеним початком міцних та палких стосунків. 

«Все закрутилося дуже швидко. Щоденні зустрічі, розмови, квіти», — згадує з посмішкою Марина.

Після знайомства у серпні та стрімкого розвитку стосунків, уже в грудні молоді люди почали жити разом та будувати плани на спільне майбутнє.

У січні 2011 року, після тривалих стосунків, пара вирішила одружитися. Весілля було заплановано на 23 вересня.

На весілля зібралися найближчі друзі та рідні. Це було справжнє, традиційне свято з усіма канонічними символами: рушники, коровай, весільна сукня. Молоді намагалися зробити так, щоб цей день їм запам’ятався.

 У 2016 році, коли Ігор вже служив, в день весілля, пара обвінчалася.

Батько та син

Вагітність для пари не стала несподіванкою. Народжений син став справжньою радістю для молодих батьків. І вже тоді вони вирішили, що наступною хочуть донечку.

Під час вагітності Ігор багато працював, щоб в майбутньому дати дитині все найкраще. Після народження хлопчика його назвали Марк. Чоловік проводив багато часу з сином, з найпершого дня життя піклувався про малюка.

На теперішній час сину 11 років. Характер він отримав і від тата, і від мами, але зовнішність повністю таткова. 

Марина розповідає, що чоловік був чудовим батьком і виховував сина справжнім чоловіком. Ще у першому класі він відвів дитину на заняття у секцію карате.  Військовий пишався досягненнями сина та його витримкою, бо й сам в дитинстві займався різними видами спорту. 

«Під час останніх сімейних прогулянок батько втілив мрію сина й навчив його стріляти зі зброї. Він завжди намагався втілювати мрії дитини», — розповідає жінка.

Відносно мирне життя та сімейні традиції

Ігор за своє життя працював у різних сферах. Після строкової служби в армії, чоловік поїхав навчатися у школу міліції та майже 5 років пропрацював у карному розшуку міста Полтави.  

Після цього, переважну більшість часу був військовим, бо ще з 2014 року добровільно став на захист України у складі батальйону «Полтава», потім підписав контракт. 

Після звільнення з контракту Ігор пробував себе у цивільному житті. Це була й робота кур’єром, й виконання інших робіт, а також спроби створити власний бізнес. 

Сім’я  завжди вела активне соціальне життя. Постійно мандрували, відвідували друзів та знайомих, приймали гостей.

Після початку повномасштабного вторгнення, коли чоловік приїздив у Полтаву, родина почала відвідувати нові місця. Разом із сином вони ходили у кафе, ресторани. Це стало новою, маленькою сімейною традицією. 

«Ми стали ще більше цінувати кожен момент», — згадує Марина Дорошенко.

Початок повномасштабної війни

24 лютого - перший день війни, сім’я зустріла у різних точках країни... Марина та Марк були вдома у Полтаві, а чоловік працював в іншому кінці країни.

Про початок повномасштабного вторгнення жінка дізналася від куми, хоча спочатку й не повірила їй. Пізніше, коли прийшло розуміння дійсності, вона зателефонувала чоловікові.

«Він також не повірив в те, що почалася війна. У нас наче були одні думки на двох. Ігор казав: «Яка війна? Вона не може без мене початися», — з посмішкою пригадує Марина.

У березні 2022 року, Ігор добровільно пішов на фронт. Пізніше отримав позивний "Полтава". Згодом навіть тату зробив з гербом Полтави.

Під час служби він завжди говорив своїй дружині, що у нього все нормально та все є. Марина не пам’ятає жодного разу, коли б її чоловік скаржився на щось за період своєї служби. 

«Навіть коли знайомі збирали кошти, щоб я могла придбати щось для потреб Ігоря та його побратимів,  бо дізнавалися, що він приїде у відпустку – він завжди був проти, бо говорив, що у нього все є», — пригадує жінка.

Вона розповідає, що перебуваючи у складних умовах, коли українські військові визволяли Херсон, її чоловік віддавав свої харчі простим людям.

Ігор завжди заспокоював своїх рідних і казав, що все буде добре та він їх кохає.

Життя на "до" та "після"

Після загибелі Ігоря вся сім’я об’єдналася. Близькі та рідні робили все разом та намагалися підтримувати й допомагати одне одному.

Жінка говорить, що її чоловік хотів, щоб вони були щасливі. Тому вона та її син Марк продовжують жити та намагаються зробити все, щоб пам'ять про Ігоря Дорошенка була «жива».

Син продовжує займатися карате та має неймовірний стимул займати призові місця, бо тато пишався б його успіхами.

Марина каже, що живе заради дитини та тих, хто боронить кордони держави, бо вони роблять усе, щоб українці жили це життя, а не «прогорали» його.

«Часом буває складно, бо у сина починається перехідний вік і складно говорити на певні теми, адже для сина батько був авторитетом, а я завжди лояльною. Навіть коли Ігор сварився на Марка, то це було лише на кілька хвилин, а далі знову повертався люблячий татко», — з сумною посмішкою розповідає Марина.

«Дуже складно, коли дивишся в очі сина, а він просто його "копія". Марк  зараз дуже наслідує  його (Ігоря - ред.) поведінку, фрази, вчинки... Хоче бути схожим на тата. Постійно намагається  чимось допомогти мені, наприклад донести пакети з покупками, прибрати, приготувати сніданок, поступитись місцем».

Марина та її сім’я робить багато для того, щоб пам'ять про Ігоря Дорошенка збереглася.  Вулиця Ціолковського у місті Полтава була перейменована на честь військового, а зараз відбувається збір підписів на присвоєння звання "Герой України". Дружина закликає підтримати ініціативу та підписати петицію!

«Ігор робив вчинки, за які варто пам’ятати та знати цю людину», — каже дружина.

Марина також брала участь в арттерапії, де малювали картину, яка пізніше потрапила на виставку "100 історій кохання" та була презентована у Києві, а в майбутньому буде представлена у різних містах України та Європи.

«Хочеться кричати, щоб про нього пам’ятали й не забували. Це дає наснаги та змогу трішки легше це переживати», — зазначає жінка.

Минуле, теперішнє та майбутнє

Смерть Ігоря була дуже великим ударом для сина. За пів року до смерті чоловіка,  загинув кум сім’ї, який був дуже близький родині. Марку було складно переживати цю втрату.

У день загибелі батька, хлопець був на змаганнях у Києві, тому сім’я нічого не сказала йому про смерть татка, якого він так обожнював.

Марині дуже важко зрозуміти переживання Марка. Під час нагородженні у січні, хлопець дуже плакав, коли йому вручили орден та бойовий прапор. 

Зараз син пари займається спортом та дуже пишається своїм батьком і його подвигом. 

«Навіть коли він бачить меморіальну дошку в школі – для нього це гордість. Коли замовили білборд з Ігорем, який зараз є у Полтаві, то у нього "палали" очі. Він хотів швидше його побачити», — розповідає Марина.

Марк любить проводити час з собакою, якого подарував йому тато. Син Героя продовжує наполегливо навчатися та розвиватися.

«Мріємо про перемогу, щоб ці втрати не були даремними», — відразу відповідає жінка, коли почула питання про мрії. Для неї та її сина важливо, щоб подвиг Ігоря не залишався безслідним у мирному житті.

Вдячність чоловікові

Думаючи про те, за що подякувати чоловікові Марина не може стримати сліз.

«Хотілося б подякувати за всі ці майже 17 років спільного життя, за сина, за захист. Він ніколи не давав образити свою сім'ю або близьких. Якщо виникала якась така ситуація — достатньо було лише півслова сказати й він уже робить. За всі сюрпризи, за всі подарунки, за всі поцілунки, слова, фрази. Просто за те, що  він взагалі був і я дуже пишаюся ним», — говорить жінка.

Фундація "Мрія" консолідує увагу суспільства заради підтримки родин та дітей загиблих, полонених та зниклих безвісти військових!

Полтавське представництво базується у місті Кременчуці і підтримує родини загиблих, зниклих безвісти та полонених військових, які проживають на території Полтавської області.

"Розкажи свою історію світу" - проєкт Полтавського представництва Фундації "Мрія", у якому ми намагаємося донести історії дружин військових, у яких війна відібрала чоловіка, а у їх дітей - батька.

Тільки разом ми вистоїмо і подолаємо всі страшні виклики долі на нашому земному шляху! 

Кожен має усвідомлювати ціну, сплачену сім’ями військових - ворог відібрав найцінніше у них! Найменше, що кожен українець може - це потурбуватися про родини тих, хто віддав своє життя заради всіх! Давайте підтримувати наших військових і їх родини!

Стежте за усіма новинами у нашому Telegram.