«За три дні знищили 10 російських танків!» - оператор «Стугни» із 81-ої бригади розповів, як полтавські десантники билися із окупантами під Сіверськом

Наш співрозмовник – Володимир із позивним «Камікадзе», солдат протитанкового розрахунку, оператор «Стугни».

"Стугна" – протитанковий ракетний комплекс українського виробництва, який керується лазерним наведенням. Має калібр 130 та 152 міліметри. Може пробивати броню до 800 мм. Комп’ютер дозволяє виявити та навести ракету на цілі на відстані 5-7 кілометрів.

Володимир "Камікадзе" і "Стугна"

У 81-ій бригаді окремій аеромобільній бригаді він служить із 2020-го року. У день повномасштабного вторгнення російської федерації, 24-го лютого, перебував у Чугуєві на Харківщині. Про те, що почалося вторгнення, дізнався від мами, яка жила у Генічеську Херсонської області.

-Вранці подзвонила мама, сказала, що чує вибухи. А потім і я почув, коли у Чугуєві вдарили по аеродрому…

Про родину, яка лишилася у Генічеську, Володимир хвилювався найбільше. Його мама, сестра та племінниця три місяці прожили у окупації, а потім таки змогли виїхати до Туреччини.

- У першій мій день на новій позиції наші збили дві російські «вертушки»!

Між тим, Володимир із побратимами із 81-ої на початку березня вже перебував у Запорізькій області, у районі Гуляйполя. Згадує, що тиждень їх позиції противник накривав мінометами, САУ та ударами із літаків. Потім розрахунок «Стугни», у якому перебував Володимир, прикомандирували до 2-ої роти.

Володимир (крайній праворуч) на позиціях разом із побратимами.

-Ми зайняли позицію, щоб контролювати дорогу, по якій могли рухатися танки. Нам повідомляли, що по селі їх їздить 16 чи 17 штук. До речі, не встиг я приїхати на цю позицію, як почув: «Вертушки!» Летіли три російських вертольоти. Один із них збив хлопець із тероборони із «Ігли». По другій стріляли майор із іншої позиції зі «Стінгера» та боєць із нашої – із «Ігли». Хтось із них влучив. Збили «Ка-52» та «Мі-24». Вони впали метрів за 700-800 від нас, - згадує боєць.

У районі Лисичанська знищили два російських танки, БТР та «беху»

Після важких боїв у Запорізькій області підрозділ вирушив на Луганщину, де забезпечував прикриття наших військ, які відходили із Лисичанського НПЗ. Ворог обстрілював позиції десантників «Градами», танками, мінометами, закидав бомбами із літаків. Потім росіяни пішли у наступ.

-На наші позиції поїхали два танки, чотири БМП, чотири БТР і пішла піхота. Ми знищили два танки, пару БТР і «беху». Потім ми почали відходити, тому що вони виявили нашу позицію. Навздогін нам стали міни кидати. Ми змогли відступити.

Звідти підрозділ перекинули у район Сіверська.

Володимир на позиціях біля українського танка

-За три дні на нашій ділянці знищили 10 танків, а за весь час боїв там наш батальйон спалив 40 чи 50 одиниць техніки!

Під Сіверськом тривали важкі бої. Окупанти кидали на позиції десантників десятки танків та іншої техніки.

-За 3 дні на нашій ділянці знищили 10 танків, а за всі дні наш батальйон спалив 40 чи 50 одиниць техніки. Як правило, це були танки Т-72. Під Сіверськом ми чітко бачили, куди влучали. Буває, що після влучення одразу не відбувався вибух: спершу ставалося загорання, а потім танк спалахував. А якщо влучали в б/к, то башти відлітали одразу.

Підбитий російський танк

Там, під Сіверськом, Володимира контузило. Позицію десантників обстріляв російський танк. Першим «прильотом» Володимира контузило. Він іще встиг почути звук «прильоту», потім відключився. Один із товаришів встиг підтягнути його і закинути у окоп. Другим пострілом із танка рознесло «Стугну».

-Для мене це не перша контузія була. Але воно має ефект накопичення. І коли стається чергова контузія, ти просто лежиш із відкритими очима, не можеш нічого зробити. У вухах нічого не чути. Пригадую, що мене заштовхали у машину. Вивезли спочатку у одне місце, поставили крапельницю, потім – у лікарню, у Краматорськ, а звідти – у Дніпро. Там я був тиждень і мене відправили до Полтави. Зараз вже підлікувався, повернувся у частину. Поступово легше стає, якось адаптуюся, але флешбеки іноді ловлю.

Зараз Володимир чекає на лікарсько-консультативну комісію, яка визначить, чи зможе він далі служити у десантно-штурмових військах. Говорить, якщо не зможе більше бути десантником, то піде у артилерію. Та найбільше Володимир мріє повернутися додому, на Херсонщину. Віримо, що так незабаром буде – після української перемоги.