У Тердержінспекції з питань праці розповіли, коли можуть звільнити з роботи.

З питання щодо порядку звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України та переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці надає роз’яснення головний державний інспектор праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області Т.Л. Антоненко:

Пунктом 1 ст. 40 КЗпП України передбачено можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації (банкрутства) або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників визначено ст. 49-2 КЗпП. Про вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

З установленого двомісячного строку не виключається час перебування у відпустці, період тимчасової непрацездатності,, інший час, протягом якого працівник не працював з поважної чи неповажної причини. В принципі, попередити працівника про наступне вивільнення можна й у період, коли він на роботі відсутній. Однак це можливо тільки за умови, що працівник прийде на підприємство або його особисто повідомляють про це під розписку в іншому місці.

Під час вивільнення працівників у разі змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі відповідно до ст. 42 КЗпП України.

Одночасно з попередженням про звільнення через зміни в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. За відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на свій розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації і розміру оплати праці.

Згідно зі ст. 43 КЗпП, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніше ніж через місяць з дня одержання згоди профспілкового органу.

Крім того, під час звільнення працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП діють обмеження на звільнення деяких працівників, встановлені ст. 184 КЗпП (вагітних жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – у випадках, передбачених ч. 6 ст.179), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини – інваліда), частиною першою ст. 197 КЗпП, Законом про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні (молодих працівників віком від 15 до 28 років, прийнятих після закінчення чи припинення навчання упродовж двох років після вступу на роботу).

На прохання працівника строк попередження про наступне його звільнення (за два місяці) може бути скорочено адміністрацією і працівника може бути звільнено з роботи як з підстав, зазначених у попередженні, за п. 1 ст. 40 КЗпП, так і з інших підстав, приміром, за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП), за переведенням (п.5 ст. 36 КЗпП), за власним бажанням (ст. 38 КЗпП).

Працівникам, звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП, виплачується вихідна допомога в розмірі, не меншому за середній місячний заробіток ( ст. 44 КЗпП ).

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і розрахуватися з ним ( ст. 47, 116 КЗпП). Слід зазначити, що відповідно до абзацу 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов’язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках копія наказу видається на вимогу працівника.

Днем звільнення вважається останній день роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 42, ч.2 ст.492 КЗпП України працівникам з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці надається переважне право на збереження робочого місця.

Принцип переважного права на збереження робочого місця при скороченні чисельності або штату працівників полягає в тому, що роботодавець має залишати на посадах працівників із більш високою продуктивністю праці та кваліфікацією.

Головним правовим принципом, що застосовується до процедури скорочення штатного персоналу, є те, що мають скорочуватися не люди за особисті якості, які не влаштовують роботодавця, а штатні одиниці, що не вписуються у змінені умови.

Відповідно до ч.2 ст. 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним – при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п’яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, – протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Слід мати на увазі, наведений вище перелік не встановлює черговості у наданні переваги на збереження місця. Перевагу матиме той працівник, у якого є дві та більше підстави перед тими працівниками, у яких підстав менше.

Певними нормативно-правовими актами передбачено надання переважного права на збереження робочого місця при скороченні чисельності або штату ще деяким категоріям працівників. До них належать:

- громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ, ветерани державної пожежної охорони, ветерани державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України в разі, якщо на цю роботу їх було зараховано вперше після звільнення з військової служби;

- особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною.