• Головна
  • «Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко
12:00, 20 червня

«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко

«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко

Цю публікацію я задумала давно. І мені одразу запропонували кілька серйозних кандидатур на вибір. Усі вони були чоловіками. Ну, звісно! Адже хірургія – світ брутальних мужчин. При слові «патологоанатом» в уяві одразу спливає стереотип з численних медичних серіалів та детективних книг. Це, зазвичай, страшенний дивак (спектр дивацтв може коливатися від повної соціопатії до нестримного авантюризму). І все у тому ж дусі. Але я хотіла відійти від стереотипу. І шукала жінку.

Нас познайомив всемогутній Фейсбук. Персонал третьої лікарні, і моя героїня зокрема, просили відгукнутися родичів одного з пацієнтів. Я запропонувала допомогу. Ми ще кілька днів спілкувалися і коли додалися в друзі, я роздивилася нову віртуальну знайому ближче.

У її даних значилося: «Таїсія Сидоренко, патологоанатом, 3 міська лікарня». І у неї блакитні очі. Точно вам кажу – найблакитніші у Полтавській медицині! Я зрозуміла, що знайшла свою героїню.

«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко, фото-1

- А я Вас давно шукала! – сказала я тоді їй. – Ну, тобто, я шукаю героїню для публікації. Жінку-патологоанатома. Ви б не погодилися мені у цьому допомогти?

- А чому ні? Я люблю роботу, є що розказати, - відповіла Таїсія.

Однак, тоді бушувала чергова хвиля коронавірусу, і було не до розмов.

Нам вдалося поговорити тільки наприкінці травня.

«РОБОТА З РОЗТИНАМИ ТРУПІВ – ЦЕ ТІЛЬКИ ДЕСЯТЬ ВІДСОТКІВ МОЄЇ РОБОТИ»

- А Ви не боїтеся моргу? – спитала Таїсія.

- Ні, я двадцять років у журналістиці, я взагалі нічого не боюся! – хвацько відповіла я. І сказати по правді, я не боялася, доки не зайшла на таке знайоме подвір’я третьої міської лікарні. А потім моя бравада поступово зійшла нанівець…

Таїсія Іванівна зустрічає мене біля центрального входу. Далі ми перетинаємо двір і опиняємося біля маленького будиночка. Це і є морг.

- Ви точно не боїтеся? – Ще раз перепитує Таїсія

- Точно!

Заходимо всередину.

І опиняємося у кімнаті для персоналу.

Кімната для розтинів – за коридорчиком і кількома дверима.

Ну, слава тобі Господи. Бо я побоювалася, що мене візьмуть «на слабо» і інтерв’ю будемо проводити саме там. Але ні. Все цілком звичайно. Кімната, столи, мікроскоп на столі Таїсії Іванівни.

Саме мікроскоп – головний інструмент її роботи.

Саме ось ця копітка робота з гістологією – левова частка її зусиль.

«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко, фото-2

- Навколо моєї спеціалізації дуже багато стереотипів, - каже Таїсія Сидоренко. - Усі думають, що я постійно проводжу час за розтином трупів. Насправді ж це – кілька відсотків моєї роботи. Основна частина – виконання мікроскопії видалених органів, частин органів, тощо. Я не лікую пацієнта і не призначаю лікування. Але патологоанатом дає лікареві заключення, на основі якого призначають лікування. Тому мікроскопія – для мене все. Тут вже дуже багато також залежить від лаборанта, який мені допомагає. Від нашої спільної роботи дуже багато чого залежить. На жаль, бачимо дуже багато злоякісних пухлин, все частіше у молодих людей…

- Коли я збиралася робити цю публікацію, кілька питань мене просили поставити друзі і знайомі. І найперше, що просили запитати: як можна свідомо хотіти стати патологоанатомом?

- У нашій родині ніколи не було лікарів. Перші медики у сім’ї - це я і моя сестра, вона акушерка. Моїй мамі дуже хотілося, аби я стала лікарем-терапевтом, щоби я сиділа у кабінеті, до мене йшли люди і я б їх лікувала, була у пошані. На шостому курсі академії я зруйнувала мамину мрію і вирішила стати патологоанатомом, бо мені якось хотілося «копошитися» (сміється). Так воно вийшло, ніби наперекір всьому.

- У фільмах про медицину дуже часто люблять використовувати мізансцену: студентів заводять у морг. І там хтось обов’язково втрачає свідомість. Це стереотип, чи такі випадки іноді справді бувають?

- У нас на шостому курсі був такий випадок – однокурсниця зомліла. Тому коли студенти приходять до мене, я одразу попереджаю: вагітні, чутливі – не заходьте!

«МИ НІКУДИ НЕ ЗАБИРАЄМО ОРГАНИ, ЧОРНІ ТРАНСПЛАНТОЛОГИ ПОЛТАВИ – ЦЕ СТРАШИЛКА ДЛЯДІТЕЙ»

- Скільки часу Ви в професії?

- У лікарні я працюю вже п’ятнадцять років. Було дуже важко. Я не з Полтави, доводилося знімати кімнату в приватному секторі – без води і з пічним опаленням. Але у мене і в думках не було полишити роботу, бо дуже її люблю! Рік тому я отримала квартиру і стало легше. Я незаміжня, маю сина тринадцяти років. Він спокійно ставиться до моєї роботи, часто приходить, сприймає все адекватно і нормально. Мріє бути слідчим – дивиться серіали про поліцейських. А чоловіка у мене немає. Так склалося. Можливо, моя робота їх відлякує…

«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко, фото-3

- Чи сниться Вам робота?

- Після закінчення академії робота снилася, так. А зараз я вже дуже спокійно до всього ставлюся. Не боюся – ні мертвих, ні цвинтарів. Боятися потрібно живих.

- У Вас особисто яке ставлення до смерті?

- Ставлюся до смерті з повагою. Ми всі колись помремо. Але смерті не потрібно боятися. І я дуже люблю життя. Сприймаю його будь-яким. Жила б і жила б! Я дуже велика життєлюбка!

- Ви бачили якісь паранормальні явища?

- Ніхто у нас не оживав, ніхто не ходив, вирізане серце не билося. У нас все спокійно.

Хіба що можу згадати один випадок, коли саме у день свята Усікновення ми були змушені робити розтин голови. І тоді з голови бризнула кров, хоча такого в принципі не має бути…

- Хірургія – світ чоловіків. Як Вам вдається виживати серед них? Адже всі без винятку чоловіки-хірурги вважають, що операційна – прерогатива чоловіча і до жінок-хірургів здебільшого ставляться скептично?

- Вони так справді думають і будуть думати завжди. Бо хірургія – це жорстко і фізично важко. Тут немає місця сентиментам. А жінка – ніжне створіння, їй важко працювати 24 години на добу сім днів на тиждень. У нас в лікарні немає жодної жінки-хірурга. Але до мене гарно ставляться. Спершу було складно: відчувала іронію, іноді навіть невелику зверхність від колег-чоловіків. Але поступово все налагодилося.  Прекрасно співпрацюємо з Максимом Олександровичем Дудченком - він завідувач кафедри хірургії № 4 з малоінвазивною хірургією і завідувач хірургічним відділенням. Постійно відчуваю підтримку головного лікаря - Анатолія Івановича Рудича.

- Як відбувається, власне, сам процес потрапляння людини з лікарні до моргу?

-Коли пацієнт помирає, за правилами дві години він має пробути у відділенні, доки не з’являться трупні плями і не буде зафіксована біологічна смерть. І тільки тоді тіло направляють до нас. Я оглядаю труп, і якщобачу, скажімо, сліди насильницьких дій, то доводжу до відома керівництва, що потрібна судово-медична експертиза, і тіло направляємо туди. Якщо смерть настала внаслідок хвороби, то родичі пишуть заяву – проводити розтин чи ні.

- Яким чином відбувається розтин?

- Якщо це людина літнього віку і мала тяжкі хронічні захворювання, то розтин ми не проводимо. Але якщо людина провела у лікарні менше доби, то майже завжди проводимо розтин. Мені допомагає санітарка. Вона робить розріз, я беру зразки тканин, потім всі органи (і мозок теж) ми вкладаємо у черевну порожнину, зашиваємо. Ми нічого ніколи не викидаємо, нічого нікуди не діваємо і не забираємо, як про це люблять придумувати обивателі. Чорні трансплантологи Полтави – це страшилка для дітей.

- Чи боїтеся перебувати на робочому місці вночі?

- Ні, не боюся. Був випадок під час пандемії, коли ми за добу розтинали чотирьох людей. І вже було темно, але ми не боялися. Проводили роботу так само, як у денний час.

- Дуже типове і банальне питання до людей Вашої професії, але дуже просили запитати: патологоанатоми можуть їсти біля трупів?

- Ні, ми не їмо у секційній залі. У нас є приміщення для цього. Саме ось ця кімната, де ми зараз знаходимося.

- Чи вірите у загробне життя?

- Вірю. І я віруюча людина

- Як уживається матеріалізм лікаря і духовність?

- Я пережила смерть тата і бабусі. І я впевнена, що вони є, і «звідти» мені допомагають. А ще до тіла будь-якої людини, яке до нас потрапляє, я ставлюся бережно і з повагою. Коли підхожу до столу, щоразу кажу: вибачте, але це моя робота.

- Чи знаходили Ви в тілах якісь сторонні предмети?

- Ніяких ножиць, скальпелів, тампонів ми не знаходили. Такі речі швидше може знайти судмедексперт. Ми відрізняємося з ним саме тим, що він розтинає людей, які померли внаслідок насильницької смерті. А ми, патологоанатоми, – тих, хто помер від хвороб.

- Яка найчастіша причина смерті у Вашій практиці?

- Причина смерті майже завжди – серцево-судинна недостатність. Інше питання: що саме до неї призводить. Це може бути і онкологія, і інша хронічна хвороба. А загалом, дуже помолодшали онкології, цироз печінки...

«Я МРІЯЛА БУТИ СЕРЕД ТВОРЧИХ ЛЮДЕЙ І ПИСАЛА ВІРШІ»

- Від чого Ви кайфуєте у роботі?

- Від того, що я допомагаю людині встановити правильний діагноз і їй призначать потім лікування. Я кайфую від гістології. А ще від колективу.

«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко, фото-4
«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко, фото-5

- Якби Ви не стали патологоанатомом, то ким би?

- Ой, це моя улюблена тема! У 1998 році я закінчила школу. Я була гуманітарієм – писала вірші, була учасницею драмгуртка, закінчила музичну школу. Мені хотілося бути у творчому середовищі. Разом з мамою поїхали до інституту Поплавського. А там – богемна молодь. З гітарами, хлопці з довгим волоссям. І мама сказала: «Доця, боже збав – я краще платитиму за медичну академію, але не за це. І так мені обрубали мою мрію. Хоча я ще у студентські роки ще трохи щось писала, але потім все воно минулося і забулося.

«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко, фото-6

- Хотіла запитати про роботу під час пандемії. От ми всі пам’ятаємо випадок, коли у одній з лікарень масово звільнився персонал. Особисто Ви боялися?

- Ні. Я спокійно ставилася, ніякого страху у мене не було взагалі. Я працювала у приймальному відділенні, а наша санітарка Оксана – у реанімації. Ми спокійно працювали. Боїмося чи не боїмося – але це наша робота. Нам її робити. Під час першого розтину ми побачили ці страшні згорілі легені – вони мали страшний вигляд. Було важко, але ми все переборювали.

- Хто були Ваші вчителі?

- Це Іван Петрович Катеринчук, Ілля Іванович Мислюк та багато інших.

Я пам’ятаю свій перший розтин: це була людина вісімдесятирічна, яка померла від онкології.

- Я вам розкажу: Таїсія Іванівна дуже швидко всьому навчилася на практиці! – вступає у розмову лаборантка Олена Джуян.

«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко, фото-7

– Вона дуже старанна, дуже добра людина і дуже швидко освоїла професію за короткий строк. А робота у неї відповідальна. І бачила я багатьох, працюю лаборантом з 1975 року. У 3 лікарні – з 2001 року. Я теж, як і Таїсія Іванівна, люблю свою роботу і йду на неї як на свято. Коли була молодшою, навіть у відпустку не дуже хотілося йти. Іноді думаю: як можна бути на роботі, яку ти не любиш? Сама я родом з Росії, але після заміжжя живу в Полтаві. Дуже люблю це місто. Йдеш на роботу – і душа радіє. У нас дуже дружний колектив.

Долучається до розмови ще одна працівниця – санітарка Оксана Ромашова.

«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко, фото-8

- Загалом, у лікарнях я працюю з 1991 року. Що Вам сказати? Як у пісні співають: «Я люблю свою роботу, я прийду туди в суботу». Не смійтеся, правду кажу! Якщо випадок терміновий – приходжу у суботу. Ми не можемо не приїхати. Самі розумієте, робота важлива. Зараз добираюся ось на своєму транспорті. Де я тільки не працювала! Починала в онкодиспансері. Потім вже тут, у неврології. Та що багато говорити – дружний у нас колектив, от і все! Спрацювалися за стільки років.

«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко, фото-9

Ще деякий час говоримо на відсторонені теми, а потім Таїсія проводить мене лікарняним подвір’ям вже у зворотньому напрямку.

«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко, фото-10

- Чим ми завершимо публікацію, Таїсіє Іванівно?

- Я б хотіла звернутися до усіх, хто читатиме і сказати: життя варте того, аби жити! І його, життя, треба любити і радіти кожному дню. Кажу вам як патологоанатом!

«Я не бачила ніяких паранормальних явищ, поважаю смерть і люблю життя»: патологоанатом Таїсія Сидоренко, фото-11

Читайте також: Визначені переможці фотоконкурсу " Я і моя робота"

#Таїсія Сидоренко #патологоанатом #медицина

Коментарі

Оголошення
live comments feed...