Журналіст змінив професію і день попрацював на заводі «Полтавпиво», який сьогодні відправляє продукцію до США, Німеччини, Ізраїлю та Канади (ФОТО, ВІДЕО)

Від редакції. Минулого тижня ми розпочали проект «Журналіст змінює професію». У його рамках будемо розповідати про роботу полтавських підприємств та компаній зсередини. При цьому журналіст 0532.ua спробує сам на короткий час змінити фах і попрацювати за іншою спеціальністю. Компанію для першого матеріалу добирали надзвичайно ретельно. Нам хотілося, щоб виробництво було водночас цікавим і для читачів, і, що гріха таїти, для самого автора. І зупинилися на заводі «Полтавпиво».

Від автора. Чесно, мені  самому було цікаво - як працює сьогодні підприємство, яке пиво випускає і де його продає. Тому вирішив відповісти на всі ці запитання і водночас спробувати себе у ролі пивовара. Далі розповім, що із цього вийшло.

Йду працювати на пивзавод: очікування VS реальність

Іще до візиту на завод я встиг почитати, що він працює у Полтаві із 1965 року. З одного боку, це дуже добре, адже можна буде розповісти читачам, що підприємство має давню історію та міцні традиції. З іншого, я серйозно побоювався побачити застаріле виробництво, яке складно буде красиво показати у цьому матеріалі. На щастя, мої побоювання не справдилися. Про минуле на підприємстві зараз нагадує хіба що роторний радянський турнікет на прохідній. За ним починається абсолютно сучасне виробництво. Втім, я дізнаюся про це у наступні кілька годин.

А поки що, перш ніж пройти на виробничу територію, мені пропонують одягнути халат та захисну шапочку. Це обов’язкова умова. Пізніше, коли я пройду усіма циклами виробництва, на власні очі пересвідчуся, що у пиво просто фізично не може потрапити щось стороннє. Адже від початку приготування і до розливу у тару воно перебуває у абсолютно закритій системі. Втім, правила є правила.

Для того, аби я не заблукав і не заплутався у цехах підприємства мене супроводжує Ольга Мамон, начальник виробництва пива та безалкогольних напоїв. Вона працює на заводі вже шостий рік, знає про процес приготування пива усе і охоче розповідає мені.

Деякі моменти у її розповіді мені не подобаються. І зараз я поясню – чому. Збираючись на завод, я уявляв собі, що буду варити пиво, помішуючи його довжелезним черпаком у якомусь чані та періодично пробуючи на смак. Ну чесно – якось так:) Насправді ж, виявилося надзвичайно складною задачею придумати мені бодай яку-небудь роботу, пов’язану безпосередньо із виробництвом пива. Адже процес його приготування зараз практично повністю автоматизований. Зрештою, роботу для мене таки знайшли, але про це – далі у матеріалі.

Спершу мене ведуть до варильного цеху. Власне, тут починається процес приготування пива. Зізнаюся, я вперше у житті дізнався про те, що солод – це, насправді, пророщений ячмінь. Із подрібненого солоду та води, власне, і починають готувати майбутнє пиво. До речі, про воду. На заводі її беруть не просто із крану, а із власних артезіанських свердловин. Звісно, якість води впливає на смак звареного із її використанням пива.

Із води і солоду готують, так званий, «затір», який потім фільтрують і відділяють густу частину від рідкої. Таким чином отримують пивне сусло. Його кип’ятять, а у процесі варки додають для міцності запашний хміль. Із додаванням хмелю, в принципі, може впоратися і такий недосвідчений пивовар, як я. Головне - знати потрібне дозування.

Помішати пиво черпаком, як я собі уявляв, не вдається. Тому що воно кипить у закритих ємностях. Можна поспостерігати за процесом хіба що через люк із товстим склом. Відкривати його у процесі приготування категорично заборонено – всередині температура 100-105 градусів за Цельсієм і тиск у 110 бар.

Звісно ж, пиво кипить і вариться не безконтрольно – за процесом постійно стежить оператор, який перебуває за спеціальним пультом і у разі потреби вносить необхідні корективи, натиснувши на потрібні кнопки. Я ж задовольняюся тим, що пробую на смак різні сорти солоду і хоча б таким чином вдаю бувалого пивовара)  Навіть переконую Ольгу Мамон, що відчуваю різницю між сортами) Втім, вона, схоже, не зовсім вірить.

Бродимо слідом за пивом

Із варильного цеху майбутнє пиво потрапляє у бродильно-лагерний. І я разом із моєю супутницею прямую туди ж. Щоправда, пиво рухається спеціальними трубопроводами, а ми – сходинками та переходами між цехами.

Із назви цеху зрозуміло, що пиво у ньому бродить. У процесі зброджування дріжджі перетворюють сусло на спирт та вуглекислоту. Ольга Мамон пояснює мені, що саме на цьому етапі пиво набуває неповторного смаку та аромату. Тривалість бродіння залежить від сорту пива. Приміром, таке пиво, як «Ай-Нікола», має перебродити не менше 20 діб.

Після бродіння пиво фільтрують. Втім, не усе. Нефільтроване одразу після бродіння потрапляє на лінію розливу. Інше ж пиво спершу мають відфільтрувати. У процесі із майже готового продукту відділять залишкові дріжджі та, частково, білок. І вже потім фільтроване пиво подають на розлив.

До речі, ледь не забув розповісти про лабораторію. У ній контролюють процес виробництва пива на кожному із етапів.

Як пояснюють мені лаборанти, вони постійно перевіряють відповідність продукції визначеним фізико-хімічним показникам.

Більшість із них мені ні про що не говорять, втім, я ж лише одноденний пивовар) А от професіонали до процесу дослідження тут підходять серйозно і по-сучасному. Мені демонструють маленький і зовні нічим не примітний аналізатор, який, як виявляється, коштує цілий мільйон. Утримання планки високих стандартів, звичайно ж, коштує великих грошей.

Працюю на лінії розливу: вдягаю кришки і збираю "пачку" із пивних банок

Нарешті, ми дістаємося місця, у якому можна побачити готову продукцію на лініях розливу. На заводі працюють кілька цехів, у яких пиво (а ще - лимонад, квас чи сидр) розливають у скляні та пластикові пляшки, жерстяні банки, а ще – кеги. Кожна з ліній має свою продуктивність. Приміром, на лінії розливу у ПЕТ-пляшку за годину наповнюють 9000 пляшок; за ту ж годину можуть розлити 90 кег об’ємом 50 літрів кожна; а на лінії скляної пляшки – 60 000 пляшок за зміну.

Як на мене, найцікавішим є розлив пива у пластикову пляшку. Тому що йому передує раніше мною не бачений процес видуву пляшки. По лінії у спеціальний автомат потрапляють маленькі заготовки (мені більш схожі на якісь колбочки – Авт.) вагою у 39 грамів.

А виходять із автомата вже знайомі нам та звичні пляшки. Після наповнення вони іще проходять етапи етикетування, маркування і «запікання» у термопечі. На виході з’являється зручна у транспортуванні термоупаковка.

У день мого візиту на завод на цій лінії розливають лимонад. І я стаю свідком (ба – навіть учасником) ще одного надзвичайно цікавого виробничого процесу. Ви ж знаєте, що пляшки із лимонадом можна носити, тримаючи за маленькі ручки? Так? Я теж про це знав. Але не мав уяви, яким чином ці ручки на пляшках з’являються. Виявляється, це чи не єдиний процес, який доводиться виконувати вручну. Працівники сидять біля лінії, якою рухаються пляшки, і за допомогою спеціального пристосування (я подумки назвав його «клацалкою») одягають на них ручки.

Працівник має встигнути одягнути ручку на кожну сьому пляшку на лінії, майстер, який демонструє процес мені, встигає накрити «клацалкою» кожну третю.

Як мені пояснюють, досвідчені професіонали можуть одягнути до 18 000 (!) ручок за зміну. Зі сторони процес виглядає надзвичайно простим і не втомливим. Але це лише зі сторони) Коли я пробую попрацювати «ручечником» сам, то раптом бачу, що лінія рухається не так вже і повільно. А для того, щоб точно і вчасно потрапити «клацалкою» на пляшку, потрібно неабияк зосереджуватись.

Все ще роздумуючи над тим, якою непростою може бути елементарна на перший погляд робота, я прямую до найновішої із ліній – розливу пива у жерстяні банки. Її запустили порівняно нещодавно, у червні 2020-го року.

Тут за годину наповнюють пивом від 2500 до 3000 жерстяних банок. В день зйомок розливають «Altmuller Blanche».

Мені доручають найбільш безпечну та відповідальну роботу – формування «пачки» із готових упаковок пива на спеціальному піддоні. Спершу мені демонструють приклад. Працівник заводу швидко приймає упаковки банок із лінії і вправно ставить рівними рядами на піддон.

Як із цим завданням справляюся я, можете подивитися у нашому відео, яке ми прикріпимо нижче)

Із Полтави – по усьому світу

Після розливу та упаковки пляшки та банки із продукцією "Полтавпива" потрапляють на склад.

А звідти відправляються на полиці магазинів в Україні та, як з’ясувалося, багатьох закордонних країн.

-Ми сьогодні сучасне підприємство, яке випускає 32 сорти пива, а також квас, лимонади, сидри. Наша продукція продається повністю по усій Україні– немає жодної області, де б ми не були присутніми на полицях. А також продаємо продукцію на експорт – у Німеччину, Ізраїль, Англію, Польщу, Білорусію, США та Канаду, - розповідає мені Василь Лавриченко, генеральний директор ПрАТ «Фірма «Полтавпиво».

Крім цього, різну продукцію заводу періодично відправляють у Грецію, Молдову, Грузію, Іспанію та Китай.

Всі сорти полтавського пива, які сьогодні випускають на заводі, складно перерахувати навіть у форматі інтернет-видання. Але найбільш популярними є «Диканські вечори», «Бочкове», «Ячмінний колос», «Ай-Нікола», «Altmuller».

Купити полтавське пиво можна практичному у будь-якому магазині міста. Крім цього, завод має чотири магазини фірмової торгівлі. І знаходять вони за наступними адресами:

-Полтава, вулиця Європейська 146;

-Полтава, вулиця Анатолія Кукоби, 12;

-Полтава, вулиця Героїв АТО, 116А;

-Розсошенці, вулиця Перспективна, 2.

Зізнаюся, про існування цих магазинів я раніше не знав. Можливо, для когось із вас це теж стане відкриттям)

На завершення хочу дещо підсумувати результати нашого експерименту. Звісно, повністю зануритися у роботу і хоч на кілька годин стати пивоваром мені не вдалося – надто сучасний та автоматизований зараз процес створення пива. З іншого боку, я познайомився із багатьма чудовими працівниками підприємства. Це саме вони щодня створюють продукт, який популяризує Полтаву як в Україні, так і за кордоном.

Як виглядає робота на заводі наживо, можете побачити у нашому відеорепортажі про перебування на "Полтавпиво".

Далі буде. У Полтаві є ще дуже багато цікавих підприємств і професій, про які ми хочемо вам розповісти. Якщо ж ми про вас не знаємо, а вам було б цікаво поділитися історією про своє виробницто і трохи повчити одного допитливого журналіста - телефонуйте(099)532-05-32.

Стежте за найцікавішими матеріалами у нашому Telegram