Солдат Валя: як дівчина із Полтави стала мехводом БМП

Валентині Георгіяді (Коробка) – 25 років. Вона цікавиться журналістикою і СММ, любить хороші книги. І вже рік служить за контрактом в українській армії. Її військова посада – механік-водій БМП-1 у 17-ій окремій танковій бригаді. Напередодні Дня Незалежності України ми поспілкувалися із Валентиною про жінку в сучасній українській армії, романтику професії мехвода та головну мотивацію для походу на військову службу.

Про Майдан, волонтерство і мотивацію

Коли почалася революція, я на вихідні їздила на Майдан і там волонтерила. Потім взагалі покинула університет і перебралася до Києва. Була волонтером у громадянському русі «Відсіч», до якого саме під час революції і долучилась. Потім загинув Дмитро Коряк і у мене почалася депресія (Дмитро Коряк, доброволець «Азову» із Полтави. Загинув 11 лютого 2015 року під Саханкою на Донбасі внаслідок мінометного обстрілу – Авт.). Я зрозуміла, що тепер хтось має замінити Дмитра. Чого б і не я? Одразу це зробити не вдалося. Я ще кілька років займалася волонтерством. А потім почала ретельно готуватися. Вивчала, як офіційно прийти у армію, як приготуватися морально, як спілкуватися із командуванням. І рік тому, у 2019-му, підписала контракт терміном на 3 роки.

Про романтичну професію мехвода

Чому обрала професію мехвода? Я вважаю, що це - одна із найскладніших, але і найбільш романтичних жіночих професій у армії. Так, саме жіночих. До речі, разом з депутатками Іриною Сусловою, Марією Іоновою, Оксаною Сироїд ветеранкам із Жіночого Ветеранського Руху вдалося домогтися ухвалення Закону України № 6109 щодо гендерної рівності в армії. Документ набрав чинності в червні 2018 року та відкрив для жінок аж 63 бойові посади.

Коли ти за кермом БМП - відчуваєш машину під собою. Кожному твоєму натиску на штурвал відповідає її рух. І, водночас, ти відповідаєш за неї, відповідаєш за десант, який сидить на броні та всередині, за маневри, які потрібно здійснити. І вітер у обличчя, і шум двигуна – це все круто.

Про користь навчання в «учебці»

«Курс молодого бійця» ми проходили у «Десні». Якщо чесно, то навчання було таке собі. Половину часу ми сиділи у класах навчального корпусу… і просто спали або дивились фільми на телефонах. Інструктори були, але більше для «галочки». Як і більшість того, що робиться у армії. Лише відсотків 30 із усього, що ми робимо, має сенс. Решта – для імітації діяльності. Хоча, коли я навчалася вже на військову спеціальність, у нас був дуже толковий прапорщик, який нам все дуже детально і доступно пояснював. Із ним було мало годин, проте він старався дати нам більше інформації. Любив говорити: «Запам’ятовувати треба руками. Сядеш у машину – потім все одразу згадаєш!»

Про перші поїздки на БМП

За час навчання ми накатали до 100 кілометрів: і вночі, і вдень, і плавання у басейні. Звісно, правильно поїхати одразу мало у кого виходило. Часто через некомпетентність глухла машина, але інструктори нормально до цього ставились. А вже дещо згодом на ППД під час тренувань на полігоні потрібно було виконати фігуру – із рівного строю на швидкості вишикуватися у клин. Всі поїхали, а моя машина заглохла, бо я, в міру відсутності досвіду, помилилась. А тоді якраз приїжджали якісь перевіряючі. І наступного дня командування нарікало, що я його підвела. Під кінець навчаннь вже виходило досить добре, з’являлася впевненість - це моє і мені вдається.

Про інших дівчат у армії

За весь термін служби дівчат зустрічала небагато. У частинах – 10-15 відсотків дівчат. У «Десні» за моїм фахом я була одна і ще 5 новобранців та майже 90 прикомандированих, звісно ж чоловіків, а на КМБ із 120 солдат у роті була 21 дівчина.

Що я можу сказати: дівчина дівчині – різниця. Дехто дійсно прийшов служити, тому що недалеко від дому є частина. Є якісь знайомства - можна стати на хорошу посаду. Є ті, у кого чоловіки служать, і вони йдуть до армії, щоб бути із ними поруч. Є невелика частина тих (їх, як на мене, відсотків 10), для кого дійсно військова служба – це круто, захищати Україну – це честь! І цих дівчат, які приходять із думкою: «Я хочу займати ту чи іншу військову посаду, я маю на це право, я така сама, як солдат-чоловік, а подекуди і сильніша» - одиниці.

Дівчата різні. Коли немає виїздів, хтось має час зробити манікюр, нафарбуватися. І це нормально насправді. Це природньо, коли жінка хоче гарно виглядати. Але є інші ситуації. Коли дівчина-навідниця приходить допомагати механіку з ремонтом машини. Разом із ним крутить гайки, витирає масло, вимащується. Це теж нормально.

Про ставлення до жінок у армії

Ставлення до тебе дуже різниться, залежно від твоєї поведінки. Хоча у чоловіків часто є упереджене ставлення до жінки. А ще більш упереджене ставлення у командування. «Ну хто така жінка? Вертихвістка! Хвостом покрутила, нігті наманікюрила, сіла посиділа - за неї все зробили. У армію приходить, тому що їй нічим заняться. І толку із неї ніякого!». І апріорі тебе сприймають саме так. Ти жінка – отже, це не твоя робота і в тебе нічого не вийде. Якщо ти робиш відповідально, то ти - цінний працівник будь-де. Але хлопця вже поважають, хоч він ще нічого й не вміє, він завчасно хороший працівник. І солдат кращий, ніж жінка, бо він - чоловік. А жінці потрібно доводити свою спроможність займати цю посаду. Коли чули, що я хочу бути мехводом, то сміялися. «Чим би дитя не бавилось, аби не плакало. Пограється – і піде у штаб працювати!» Потім я показала, що трохи щось можу. Я помилялася, часто глухла машина. Не знала, де що лежить. Не знала навіть, як умикати котел підігріву взимку. Тому, що у «Десні» нам це показували один раз, та й то - на іспиті. Я багато чого не знала, але не соромилася запитувати. І мене почали підтримувати як механіка, надавати інформативну допомогу.

Про значення фізичної сили

Звісно, це добре, коли механік – накачаний мужик і може підняти 150 кг у жимі лежачи. Але, в основному, механіки – це худенькі хлопці. У мене іноді трапляються моменти, у які фізична допомога реально потрібна. І як дівчина не соромлюся попрохати допомоги: щось підняти, якщо воно справді важке, і я сама не можу. Але у машині є такі речі, які більшість механіків-чоловіків самотужки також не можуть підняти. Приміром бронелист, його зазвичай знімають утрьох або вчотирьох. Ще є пара акумуляторів кілограм по 40, ребристий 100-кілограмовий капот із алюмінієвого сплаву, котрий легко підіймати, якщо стати в правильну позицію, але це досить дороге задоволення, бо цілком реально підірвати спину - він дуже важкий. І це ті штуки, із якими мехвод працює у парі із кимось. У 80-90 відсотках випадків механіки допомагають одне одному.

Про умови для жінок

Часто жінок не відправляють у сектор, аргументуючи саме тим, що там не буде для них окремих умов. Насправді, якихось проблем із цим не виникає. Ми два місяці знаходимося на першій лінії. Живемо у бліндажах, у мене сусіди – двоє хлопців. Ніяких незручностей немає, тому що кожен виконує своє завдання і поважає спільний побут.

Про хороше і погане у збройних силах

Загалом зараз армія має зворотню тенденцію, порівняно із початком війни - знову прокльовується «совок». Так само розтягується і розподіляється між своїми. Приміром, кухня. Учбовий центр "Десна" пишається своєю їдальнею, бо там є що показати і все за натівськими стандартами, як і було обіцяно. А у Кривому Розі або про стандарти не знають, або я чогось не розумію, ну, бо солдатам і так пройде. Банально, ковбаса, якщо й буває, то в солянці, але тієї якості, що краще її не показували б на очі. Часто дають шматочок курячої кульші, але вона розмерзалась, певно, безліч разів, бо віддає старим і залежалим. Для людини, яка любить нормально поїсти, буде неприйнятним харчуватись у військовій їдальні. Навіть шматок масла зранку і той не дають, принаймні, я жодного разу не бачила. Ще один «мінус». Ти досі, якщо роботи немає, повинен робити вигляд, що щось робиш, бо інакше – догана, як от, пофарбувати за власний рахунок десант чи підмітати плац перед боксами у вітряну погоду. І це найбільша, я ввжаю, дурня в армії, коли застосовується правило "копай тут і до обіду, а я піду спитаю, де треба".

Хороше у армії - те, що вона є.

Про патріотизм у армії

Кілька разів на день нас шикують. Ти чуєш: «Слава Україні!» від командира. І уся бригада відповідає: «Героям слава!» У цей момент по шкірі йдуть мурашки, тому що ти усвідомлюєш – зараз стоїш поруч із цими самими героями.

Про допомогу бійцям

Я збираю кошти на закупівлю якісної оптики для хлопців у секторі. Хоч зараз, здавалося б, потреби у цьому немає, та така річ, як підзорна труба з кронштейном для телефона, не передбачена армійським забезпеченням. Відсутність цього приладу часто завдає хлопцям травм зору, адже ворог користується забороненим прийомом і засліплює оптику лазерами.

Монобанк 5375414121961519

ПриватБанк 4149499122187923

Солдат Валя: як дівчина із Полтави стала мехводом БМП, фото-1

Про те, чи варто йти у ЗСУ

Йти потрібно, особливо, якщо зараз ви не маєте військової спеціальності. Хто, як не ми, буде захищати цю країну? У нас реальна війна, яка поки що у стані тиші. Але це не значить, що вона закінчилася. Так, у сьогоднішній армії майже немає геройства, романтики, місця подвигу. Але ти можеш отримати досвід, який тобі знадобиться у разі гострої потреби - якщо Росія надумає піти повномасштабним наступом. І тоді ти зі своїми знаннями зможеш стати підкріпленням для захисту країни. Це – найголовніша мотивація.

Про Марш захисників України

У Києві просто зараз відбувається Марш захисників України. І цього року у колоні разом із іншими воїнами вперше йтиме "коробочка" Жіночого ветеранського руху - дівчата-воїни, військові, волонтери. Для мене честь, що я можу йти пліч-о-пліч із цими жінками.