«Після першого стрибка дофамін не відпускає добу!» - парашутист із Полтави розповів про вільне падіння, стрибок у хмару та пісеньку Вінні Пуха на висоті у 700 метрів (ФОТО, ВІДЕО)

Піти на пенсію – і стати екстремалом

Полтавцю Андрію Чернову – 60 років. З них 20 років він працював у Арктиці на березі Карського моря. У гідрометеорологічній службі займався метеорологічними приладами та зв’язком. Побував на Новій Землі, островах Білий та Діксон. Після виходу на пенсію переїхав до Полтави, у якій жили його батьки.

Одразу вирішив, що на пенсії не буде сидіти на лавочці біля під’їзду. І почав цікавитися різними видам спорту. Іще із дитинства він займався лижним спортом, великим тенісом, крім цього, веде активний спосіб життя та впродовж 30 років робить ранкову зарядку. Щозими робить близько 500 спусків у гірськолижному комплексі «Сорочин Яр». У складі груп підіймався на гірські вершини Карпат.

А у 2017 Андрій познайомився із групою людей, які займалися парашутними стрибками. І ця тема його зачепила. Справа у тому, що його батько – Геннадій Сергійович – у свій час служив на бомбардувальнику і часто розповідав про стрибки із парашутом. Особливо запам’яталася йому історія про екстрене десантування із падаючого літака.

Історія про падаючий бомбардувальник та «американських шпигунів»

Батько вже після війни служив стрілком-радистом на бомбардувальнику. Під час навчальних бомбометань два сталася позаштатна ситуація. Один із бомбардувальників перебував на більшій висоті та невчасно скинув бомби. Муляжі, звісно. Але вони пробили плоскості нижнього літака, на якому був і мій батько. Пролунала команда: «Залишити літак!» А він, зазвичай, скидав лямки парашута із плечей. Доки він його одягнув, доки застібнув – увесь екіпаж вже вистрибнув. Лишився тільки він і командир. Вони вистрибнули десь через півхвилини. Літак впав десь у лісі. А вони на своїх парашутах приземлилися у полі далеко за полігоном. Там були якісь місцеві жителі, які із лопатами та вилами у руках оточили їх і взяли «у полон». Відвели до сільської ради і здали як «американських шпигунів». Потім вже приїхали військові із частини та забрали їх.

Фото ілюстраційне (Авт.)

«У оголошенні було написано: «Дзвоніть, доки не передумали!» І я подзвонив!

Після зустрічі із парашутистами у 2017-му думка про стрибки засіла у голові героя нашої розповіді. І крутилася там цілий рік. Тут він якось побачив оголошення «Шалених равликів» про організацію стрибків у харківському аероклубі імені Гризодубової. Місяць зважувався на поїздку туди. І якось на очі потрапило чергове оголошення із запрошенням на стрибки. Там був номер телефону і підпис: «Дзвоніть, доки не передумали!» Він зрозумів – іще день роздумів і він дійсно передумає. Тому подзвонив. За три тижні зібрали групу для стрибків та поїхали до Харкова.

По приїзді цілий день проходили навчання на базі аероклубу. Інструктор найбільше наголошував на безпеці: як готуватися, як вистрибувати, як поводитися у повітрі, як приземлятися. Учасників групи підвішували на спеціальні системи, щоб вони відчули – як це знаходитися під куполом. Інструктори навчали розкручувати стропи, користуватися запасним парашутом, правильно приземлятися, складати парашут після стрибка.

Перший стрибок і відео на висоті у 700 метрів

Мій перший стрибок був на звичайному некерованому купольному парашуті Д-5. Доки ми цілий день навчалися, ніяких думок і страхів не було. А коли залишилася година до стрибка, у голову почало різне приходити. Ні, не страх. Скоріше, переймався, щоб усе вийшло, як нас навчали: «А як це буде? А чи зможу я виконати усе правильно? А чи не забуду послідовність дій?» У голові постійно прокручував «молитву залишення літака» - «501, 502, 503, смикнути кільце, подивитися, чи розкрився купол, зняти запобіжник на запасному парашуті».

Вже у повітрі всі зайві думки зникли.

Ми злетіли, нас пристебнули до спеціального стабілізуючого тросу. Пішла команда: «Приготуватися!» І потім найпротивніше, що є у будь-якому стрибкові – сигнал «Пора стрибати!». Він такий різкий, неприємний. Після нього правда якісь мандраж виник, мурашки побігли по шкірі. Потім відкрили люк, ми вишикувалися у чергу. І кожні три секунди – «Пішов! Пішов! Пішов!»

Я вилетів із люка і одразу зіткнувся із тим, чого на землі під час навчання не було – потоком повітря на швидкості 180 кілометрів на годину. Мене одразу знесло в сторону і почало обертати. Я спокійно відрахував: «501, 502, 503» і смикнув кільце. Купол відкрився, я зняв запобіжник на запасному парашуті та заспокоївся. Вишу під куполом на висоті десь у 700 метрів і думаю: «Ну от – збулася мрія ідіота!» Щоправда, у мене була іще одна заготовка, яку я хотів зробити у повітрі. Нам категорично забороняли брати у стрибки мобільні чи фотоапарати, але я таки проніс екшн-камеру. І от, доки летів донизу, записав фразу із мультфільму про Вінні-пуха: «Если б мишки были пчелами, то они бы нипочем, никогда и не подумали так высоко строить дом!»

Руки, щоправда, трохи тремтіли – іще від того мандражу, який був у літаку. До речі, адреналінової залежності у мене немає. Я не розумію, що це таке. Дофамін відчувається, це так. Після першого стрибка – найдовше, добу десь не відпускало, потім час скорочується.

Потім сховав камеру, почав готуватися до приземлення. Знизу вже інструктор по рації кричав мені у шоломофон: «Ноги разом! Ноги разом!» Я склав ноги, приземлився, впав на бік, як нас учили. І лише тут, на землі, почав подумки перераховувати, скільки я зробив помилок під час першого стрибка. І на адреналін говорив – «Пустіть мене зараз іще раз! Я тепер правильно стрибну!»

800 – 1400 – 4200

Після першого стрибка герой цієї історії вирішив не зупинятися. І наступного разу за місяць приїхав до харківського аероклубу, щоб стрибнути із керованого парашуту, так званого, «крила». Учасників групи цього разу навчали зовсім іншим премудростям – як керувати парашутом, як заходити на посадку, як гасити швидкість. Впродовж цілого дня інструктори демонстрували учням відеоматеріали із нестандартних ситуацій у повітрі. Постійно повторювали – якщо щось трапляється із основним парашутом, його потрібно відстібнути та випустити запасний.

Під час наступного польоту Андрій таки стрибнув із «крилом». Висота вже була 1400 метрів. Різниця зі стрибком із Д-5 була у тому, що тут навіть кільце не довелося смикати – парашут висмикується автоматично при стрибкові із літака. Тому лишалося тільки слідувати голосу інструктора у шоломі та приземлитися у визначеній точці.

Втім, наш герой на цьому не зупинився. І стрибнувши ще кілька разів із «крилом», вирішив підкорити висоту у 4200 метрів та відчути емоції під час вільного падіння.

Стрибок у хмару і вільне падіння

Я цим зацікавився. Це був вже вищий рівень у стрибках, тому я вирішив спробувати. Тут ти вистрибуєш на висоті 4200, летиш у вільному падінні та вже на 1600 метрах маєш самостійно відкрити парашут і приземлитися. Важливо не пропустити висоту і вчасно «відкритися».

Спочатку вирішив спробувати стрибок у тандемі із інструктором. Того дня була жахлива погода, періодично ішов дощ. Проте у останній зліт нас таки пропустили. Ми піднялися на 4200. Це був літак АН-28 із відкрити задній люком. Коли я подивився уперед, то побачив лише суцільне «молоко». Ми із інструктором стрибнули і просто, як у вату, опустилися у хмару. Лише секунд через 10-15 ми вилетіли з неї та побачили землю. Далі все було по інструкції – парашут, спуск, приземлення.

Я спробував – і загорівся самостійним стрибком у вільному падінні, вже без інструктора. Точніше, насправді ти стрибаєш одночасно із двома інструкторами. Вони летять по боках від тебе та тримають за спеціальні пришиті ручки на костюмі, щоб тебе не закрутило у вертикальній чи горизонтальній площині. Ти стежиш за висотоміром і на 1600 показуєш їм, що буде відкривати парашут. Вони відходять у сторони, ти відкриваєшся і спускаєшся самостійно у точку приземлення.

У 2019 році я тричі стрибнув із двома інструкторами. Один стрибок довелося повторити, тому що я пропустив висоту відкриття парашуту і один із них сам висмикнув кільце.

Далі мені дозволили стрибнути у вільному падінні із одним інструктором.

Пригода у небі та щасливий фінал

На 11-му моєму стрибкові стався випадок, коли все отримане навчання здалося мені недостатнім. Якесь відчуття у мене було іще напередодні стрибка. Як Форест Гамп у фільмі я раптом подумав: «Щось я заморився». Проте наступного дня поїхав на стрибок.

Ми вистрибнули із одним інструктором на висоті 4200. І мене закрутило у горизонтальній площині, це називається «карусель». Інструктор не зміг мене зупинити, тому відійшов убік і показав відкривати парашут. Я відкрив основний, проте його майже одразу закрутило у суцільну мотузку, яка оберталася у мене над головою. Я спокійно відчепив основний парашут і відкрив запасний. зайшов на посадку.

Все закінчилося добре, проте після цього випадку я якось втратив запал. Однак не хотів завершувати історію із стрибками на такій ноті. Тому поїхав із друзями і 12-ий раз стрибнув із «крилом». Все пройшло чудово, я приземлився на ноги без руху і на мене опустився парашут.

На цьому я поки що вирішив взяти паузу у стрибках – далі буде видно. Поки що освоюю моно-колесо, на якому наїздив вже понад 500 кілометрів. Коли їдеш на ньому 25 кілометрів на годину, відчуваєш себе як у вільному падінні. Так що це гідна заміна (посміхається).