Командир роти патрульних із Полтави розповів про врятованого самогубця, дівчат-убивць у таксі та "хабарі" від водіїв

Сьогодні в Україні відзначають День національної поліції. Нагадаємо, цього дня п’ять років тому – 4 липня 2015 року – нова українська поліція склала присягу на вірність народу України на Софійській площі у Києві. Після столиці поліція запрацювала у Львові, Одесі. А 5 березня 2016 року 245 патрульних заступили на службу у Полтаві. Серед них був і нинішній командир 3-ої роти патрульної поліції Полтавської області Дмитро Ткаченко. Журналісти 0532.uaвідверто поговорили із ним про різні аспекти у роботі поліцейського. Детальніше – у нашому матеріалі.

«У поліції допомагає робота учителем. Вчу підлеглих, що завжди можна домовитися»

У патрульній поліції Полтави працюю із самого початку – з 2016-го року. До цього керував відділенням одного із банків. А за першою освітою я – педагог. Працював у школі, викладав історію.

У поліцію пішов тому, що тоді була така хвиля, настрій, віра у те, що ми можемо змінити країну, зробити вклад навіть не для себе, а для наших дітей. Рідні, знайомі до такого мого кроку поставилися добре. Знали мою принциповість, наполегливість. Говорили, що у поліції такі люди потрібні, раділи за мене. Тоді, чотири роки тому, це було престижно – потрапити до патрульної поліції. Коли я проходив, конкурс був 25 чоловік на 1 місце. Я готувався, читав законодавство. Фізично завжди був розвинутий, тому із цим проблем не було.

Працював звичайним інспектором. Через півтора роки мене залишили «за старшого» – я впорався. Потім була в іншій роті вакансія зам командира. Я складнощів не боюся, тому спробував себе на тій посаді. Коли звільнилося місце командира моєї роти – повернувся сюди.

У моїй нинішній роботі допомагає перша освіта – робота у школі. Адже всі дорослі колись були дітьми. Якщо ти у школі вмів комунікувати із дітьми, домовлятися із ними, то із дорослими це робити легше. Хочу навести такий приклад. У мене на поясі є газовий балончик. І за чотири роки я жодного разу не витягав його із чохла – не потрібно було. Якщо людина починає на тебе кидатися, значить – не вдалося із нею домовитися словами. Іноді поліцейські чують образи зі сторони громадян, не витримують – і починають відповідати, говорить образи у відповідь. Із цього часто і розпочинаються конфлікти. Я навчився тримати свої емоції і це допомагає у щоденній роботі патрульним. Цього ж навчаю і своїх підлеглих.

«Із поліції пішли близько 30 відсотків моїх колег. Не витримали негативу і того, що закон не захищає поліцейських!»

За час моєї роботи близько 30 відсотків колег пішли із поліції. І це були люди досить мотивовані та професійні. Причини цього були різні. Головна – те, що від початку не зробили акценту на захисті прав поліцейських. Закон фактично не передбачає покарання за образу патрульного. Люди часто ображають поліцейських, намагаються принизити їх. Не всі можуть це витерпіти. Ти приїздиш на виклик, ще нічого не зробив, а тебе вже вважають у всьому винним. Для багатьох колег виявилося складним, що кожен день ти зустрічаєшся виключно із негативом. Це надзвичайно виснажує морально.

Я не знаю, чому таке ставлення саме до поліцейських. Якщо когось, не дай, Бог, уб’є медик – ніхто не скаже, що усі медики – вбивці. Якщо убивство скоїть будівельник, не говорять, що усі будівельники – убивці. А у випадку поліції так говорять. А ми – не убивці! У Кагамлику правоохоронці скоїли зґвалтування і говорять, що ми усі – ґвалтівники. А ми не усі такі!

Раніше була міліція і її боялися. Це, певно, неправильно – мають поважати, а не боятися. Можна сказати, що поліція працює більш толерантніше, застосовує інші методи. У нас, можливо, немає своїх «агентурних сіток», які були напрацьовані у міліції. Натомість ми намагаємося досягати результатів самовіддачею, бажанням та наполегливістю.

Я не скажу, що усі зауваження до роботи поліцейських є надуманими. Серед моїх колег є різні люди – одні більш професійні, іншим іще потрібно підіймати свій рівень. Якщо раніше був конкурс на місце у патрульній поліції, то зараз його немає – люди просто не йдуть. А ті, хто приходить, часто не доходять навіть до співбесіди, тому що не проходять за багатьма критеріями. Через це ми маємо нестачу кадрів. Якщо раніше «на лінію» виїжджали близько 20 екіпажів, то зараз – близько 10. А викликів стало не менше, а у кілька разів більше. Бувало, раніше екіпаж за зміну всього 2-3 виклики отримував. Зараз із кількістю менше 15 викликів патрульні не заїжджають.

Дуже добре, що зараз перестали після 10 продавати алкоголь. Це знизило одразу бардак вночі, менше п’яних. Адже більшість бійок, пограбувань – усі в стані алкогольного сп’яніння.

«Двоє наших патрульних врятували хлопця від самогубства. Півтори години утримували його від стрибка з четвертого поверху»!

У нашій роботі насправді немає планів чи доведених «згори» показників. Є певне внутрішнє змагання між ротами. Наприклад, ми за минулий рік виявили найбільше водіїв, які керували автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. У минулому місяці, приміром, спіймали 38 п’яних. Якихось премій за це патрульні не отримують. Просто є якесь бажання показати кращі результати, перевершити рекорд колег у показниках.

Іноді ми робимо те, що не прописано у інструкціях. Нещодавно була ситуація, коли родина із одного з районів привезла у Полтаву хлопчика зі складним переломом руки. Вони довго їздили містом і не могли знайти 3 клінічну лікарню. Ми показали їм дорогу і супроводжували до медичного закладу.

Керівництво може відзначити подякою чи виписати премію до свят. Або за якийсь надзвичайний вчинок. Приміром, двоє моїх хлопців врятували юнака, який на Маршала Бірюзова намагався стрибнути із висоти четвертого поверху. Там була складна ситуація – рятувальникам ніяк було поставити драбину чи дістатися до нього іншим способом. Тому наші патрульні півтори години утримували його від стрибка, бесідували із ним. Кілька разів були моменти, коли він вже збирався стрибнути і вони його зупиняли: «Стій, стій – не стрибай!» Потім юнака таки переконали обв’язатися мотузкою і спустили його донизу. Зараз на них прийшли подяки від начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції УкраїниЄвгена Жукова. Чи отримають вони матеріальне заохочення – ще не знаю.

«До нас подзвонив таксист і розповів, що везе двох дівчат, які когось убили…»

Є громадяни, які допомагають у роботі поліції. Одного разу на 102 зателефонував таксист. Розповів, що везе двох дівчат, які обговорюють убивство. Ми вирішили перевірити інформацію. Домовились із водієм, що зупинимо його у місті нібито за порушення правил, аби не викликати підозр зі сторони пасажирок. Як потім виявилося, ці дівчата дійсно уночі вбили чоловіка. Так завдяки небайдужості таксиста вдалося розкрити важкий злочин.

Нещодавно був випадок, коли двоє крадіїв знімали колеса із автомобілів на Леваді. Жінка подзвонила до поліції і зловмисників вдалося затримати «на гарячому». Якби постійно була отака співпраця, можна було б швидко навести порядок.

Іноді, щоправда, дзвонять із приводів, які не належать до нашої компетенції. Сьогодні, наприклад, зателефонувала бабуся, яка вважала, що «Полтававодоканал» неправильно нарахував їй оплату за місяць. Я їй пояснив, що потрібно уважно передивитися умови договору між нею та надавачем послуг, але уточнив, що це не робота патрульної поліції. Жінка вирішила, що ми не хочемо їй допомагати. Іноді нам дорікають, що ми не знайшли викрадений мобільний телефон чи домашню курку. Нам доводиться пояснювати, що це – робота дільничних, слідчих, розшуку, а не патрульних. Люди часто у цьому просто не розбираються.

Іноді нам дорікають, що бачимо якесь порушення, але не звертаємо на нього увагу. Але ж бувають різні ситуації. Наприклад, ми їдемо на виклик про сімейну сварку (там колишній чоловік ледь не двері виламує і погрожує жінці), а хтось поруч із нами на «червоний» проїхав. Ми не зупиняємось, тому що перший виклик важливіший і наша присутність там потрібна негайно.

«Кожен другий-третій водій пропонує гроші, щоб «порішати». Я пояснюю, що платити штраф потрібно державі, а не поліцейському!»

Хабарі пропонують часто. Раніше більше боялися, зараз – кожен другий-третій водій пропонує «порішати». Це можуть бути нетверезі водії або ті, хто порушили правила. Говорять: «На тобі 200 гривень – і я поїхав! Не хочу протоколу!» А я їм відповідаю: «Ви заплатіть ті ж 200 гривень за порушення державі, а не мені. Ми ж не на ринку – хочу або не хочу!»

Я у таких ситуаціях одразу попереджаю водія, що він переходить від адміністративної відповідальності до кримінальної. Це у більшості випадків зупиняє від продовження. Кілька таких фактів пропозиції хабара ми фіксували, викликали слідчих. Я вважаю, що про такі випадки треба розповідати публічно та доводити їх до суду. Про хабарі, за які затримують правоохоронці, чують всі, а де випадки, коли людину осудили за дачу хабара? За це ж передбачена майже така сама відповідальність!

Часто на адресу поліцейських чути звинувачення, що ми ледь не покриваємо, так званих, «мажорів». А мені морально легше оштрафувати такого порушника, тому що я знаю, що він має гроші на штраф. А якогось дідуся на старенькій машині буває шкода, але закон – однаковий для всіх.

«Найважче у нашій роботі – бачити людський біль!»

Минулого року був трагічний випадок, коли автомобіль злетів із дороги у кювет. Батьки лишилися неушкодженими, а п’ятирічна дитина загинула на місці. Найстрашніше у моїй роботі – це бачити біль іншої людини, якій ти не можеш допомогти. Ми ж першими приїздимо на всі аварії. Часто доводиться бачити загиблих, травмованих. Але найстрашніше – це бачити страждання рідних, у яких щойно загинула близька людина…

Важко бачити жахливі умови, у яких живуть, так звані, «антисоціальні» родини. Там, де на підлозі впереміш таргани, коти, собаки, їх екскременти – і серед усього цього повзає маленька дитина. Це надзвичайно важко сприймати…

«Пістолет доводилося витягувати один раз. Обійшлося без пострілів»

На щастя, застосовувати зброю на чергуванні мені не доводилося. За усі чергування я один раз витягував його із кобури. Ми переслідували грабіжника, який тікав із чужим телефоном. Бігли із напарником у бронежилетах і бачили, що зловмисник може «відірватися». Тоді я попередив його, що буду стріляти. Обійшлося без пострілів – грабіжник зупинився і ми його затримали.

Переслідувати водіїв на автомобілях доводиться частіше. Щоправда, зараз вже рідше намагаються втекти. Хоча є постійні порушники, які влаштовують перегони із поліцейськими. Якщо пригадуєте, нещодавно наша четверта рота переслідувала водія на мікроавтобусі. Його затримали аж у Диканському районі. Так він – «постійний клієнт». Його раніше позбавили водійського посвідчення, а він далі їздить без нього. Його вже три чи чотири рази зупиняли. Знову ж таки – недосконале законодавство. Він платить штраф у 510 гривень – і далі продовжує їздити без прав.

«На роботі у поліції ніколи не знаєш, що буде наступного дня!»

Коли я працював у банку, кожен день був схожим на попередній. Робота не подобалася своєю одноманітністю. На роботі у поліції ніколи не знаєш, що буде наступного дня. Постійний екшн – забезпечений.

У своїй роботі я отримую задоволення від колективу. Також мені подобається графік. Ми чергуємо два дні, потім – два вихідних, потім – дві ночі. Можна серед тижня мати вихідний у будній день. Приміром, з’їздити на річку із родиною, коли не так багато людей. Звичайно, у нас не восьмигодинний робочий день – чергування триває 12 годин. Насправді ми проводимо на роботі більше часу: приїжджаємо за годину до початку чергування і часто можемо затриматися на 2-3 години, якщо перед перезмінкою трапляється якась пригода.

Приємно, коли люди дякують за нашу роботу. Це нечасто трапляється, але заради цього, напевно, ми і працюємо. Мій племінник часто говорить, що хоче стати поліцейським. А от мій 7-річний син не каже такого. Якщо чесно, я б і не хотів, щоб він працював у поліції. Хіба що із часом зміниться законодавство і ставлення суспільства.

Раніше ми розповідали про патрульних, які врятували людей, що потрапили до ДТП.

Бажаєте отримувати найважливіші новини Полтави у месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram  https://t.me/polltava0532ua