У Полтаві попрощалися із військовою Ольгою Нікішіною (ФОТО)

13 травня у Полтавському Свято-Успенському соборі прощаються із 48-річною Ольгою Нікішіною. Сотні людей приходять до храму, щоб попрощатися із жінкою, яка була волонтером, добровольцем, бійцем мотопіхотного батальйону та патріоткою України.

Із початком російсько-української війни Ольга Нікішіна допомагала армії як волонтер. Потім долучилася до лав Добровольчого Українського корпусу. А у 2016-му потрапила до 16 окремого мотопіхотного батальйону 58 механізованої бригади. Разом із побратимами витримувала важкі обстріли на передових позиціях у Авдіївці. Про те, як Ольга прийшла до батальйону, згадує її перший командир.

-Оля прийшла у 16 році, у розпал боїв за Авдіївською промзону. Потрапила «із вогню та у полум’я». Тоді були важкі втрати. І Ольга допомагала командиру роти надихати бійців. Увесь час там вона була підтримкою для побратимів. На жаль, у Олі стався інсульт. Це, напевно, наслідки отриманої контузії. Санавіацією із Дніпропетровська її доставили у Львів, але там вона померла, - розповідає полковник запасу командир 16 мотопіхотного батальйону Олег Громадський.

Ользі Нікішіній вдалося неможливе. У віці 43 роки вона спочатку стала на військовий облік, а потім потрапила до бойового підрозділу, отримала звання молодшого лейтенанта та посаду заступника командира роти із морально-психологічної підтримки.

-Ольга дуже довго добивалася, щоб її взяли. Говорила: «Огидно дивитися – скільки людей навколо, а воювати нікому!» Дуже любила Україну. Любила наш підрозділ. І не боялася нічого, - додає командир першої мотопіхотної роти капітан В’ячеслав Веклюк.

Для бойових побратимів та колег-офіцерів Ольга була зразком відповідальності, енергії та любові до рідної землі.

-Це була Людина із великої літери. Справжній патріот. Таких людей потрібно пошукати, - згадує заступника командира батальйону Віталій Лопанік.

Із Ольгою Нікішіною приходять проститися рідні, друзі, волонтери, бійці-добровольці, військові із підрозділів, у яких вона служила.

Коли служба завершується і тіло виносять із храму, попереду кілька бійців несуть на подушках нагороди, отримані жінкою за її службу. А ще - портрет, на якому Ольга Нікішіна залишилася усміхненою та енергійною. Такою, якою її назавджи запам'ятають...