Сьогодні вшановують полтавців учасників бойових дій на території інших держав

День вшанува́ння уча́сників бойови́х дій на терито́рії інших держав відзначається щорічно 15 лютого. Цей день, зазвичай,  пов'язували із закінченням збройної інтервенції до Афганістану, а отже, закінченням «афганської війни». Війни, про яку не припиняють  говорити історики, як про одну із найбезглуздіших у історії Радянського союзу. Через її горнило пройшли 700 тисяч колишніх громадян Радянського Союзу.   І серед них третина  були українцями. З них 3280 загинули, а 80 зникли безвісти чи потрапили в полон. За гранітом меморіальних табличок, за сухими цифрами статистики – долі. Понівечені і загублені. Переважно, це були майже  діти, які тільки-но полишили шкільну парту, і ще вчора писали задачки з алгебри.  Серед них не було синів партійних бонз чи високопоставлених керівників. Втім, брали найкращих – спортсменів, відмінників, передовиків. Протягом вісімдесятих років інформація про перебіг афганської війни була засекреченою, хіба що з вуст у вуста пошепки переповідали страшні звістки про солдат, яких привозили з Афгану у цинкових домовинах. І  над усім цим пеклом стояло незрозуміле і   патетичне – «інтернаціональний обов'язок».

Афганська операція тривала майже 10 років, а загалом після Другої світової війни  війська Радянського союзу  брали участь у 24 локальних війнах та збройних конфліктах на територіях шістнадцяти  держав. Цей факт очільники країни визнали офіційно лише в червні 1989 року.  З того часу кожне наступне керівництво відхрещувалося від своїх солдатів та їхніх проблем, повторюючи рефреном: «Не ми вас туди відсилали».

Полтавець Сергій Коротун назавжди залишився вісімнадцятирічним. Він пішов на службу в армію наприкінці березня 1982 року, а вже на початку серпня  їхній підрозділ відправили до Афганістану. У вересні  Сергій повернувся додому у цинковій домовині. Його поховали у с. Яреськи Шишацького району, а на будинку, де нині проживає сім'я Коротун,  встановили меморіальну табличку. Згодом  там з'явився художній барельєф. Мати Сергія, Наталія Коротун, у одному з інтерв'ю так пригадувала сина:

« - Серьожа був один у мене. І він остався там… І більше нічого немає, одна пам'ять... Його забрали у Вітебську дивізію, воздушно-десантну, а відтіль він пішов у Кабул, і в Кабулі там і погиб... Коли провожали, він ішов і оглядався. В воєнкомат закривалися двері і він обернувся. Кажуть,  не можна обертатися, а він обернувся. Помахав мені ще рукою, посміхнувся. І оце таким я його бачу…  Милий такий хлопець, високий… Батьки цього не переносять, бо воно в душі там осталося... і тепер не викоріниш відтіля... І, кажуть, що забувається, время проходить... Ні,  не забувається».

Раніше ми розповідали Сьогодні день пам'яті жертв Голокосту