• Головна
  • Дівчину із Сирії у Полтаві посадили у ложку, а у Луганську назвали терористкою
09:30, 25 листопада 2018 р.
Надійне джерело

Дівчину із Сирії у Полтаві посадили у ложку, а у Луганську назвали терористкою

Дівчину із Сирії у Полтаві посадили у ложку, а у Луганську назвали терористкою

Сирійка Аміна вже шість років мешкає в Україні. До школи вона ходила у Луганську, потім навчалася у Щасті та Вінниці, працювала у Сумах. Вже рік дівчина живе і працює у Полтаві. Займається перекладами із російської, англійської та арабської. Журналісту 0532.ua Аміна розповіла про нелюбов до українських страв, мусульманські традиції, враження від першого снігу та улюблені гурти, які слухає в Україні.

Про Сирію та Україну

Моя мама – українка, тато – сирієць. Батьки познайомилися в Україні, у Луганську. Потім переїхали до Сирії. Там народилася я і жила до 18 років. У Сирії закінчила 12-річну школу. Потім, коли у 2012-му переїхала в Україну, іще з 9-го класу навчалася в українській школі, бо мала вивчити мову. Після школи поступила навчатися на кухаря до училища у Щасті. Навчалася у ньому і на Донбасі, і коли він на період бойових дій переїжджав до Вінниці. Після закінчення працювала у Сумах.

Вже рік живу у Полтаві. Навчаюся у кооперативному університеті на факультеті філології. Також працюю – займаюся перекладами із російської, англійської та арабської. Ще даю приватні мовні уроки.

Сказати, яка країна мені ближче, не можу. У Сирії минуло моє безтурботне дитинство. В Україну я приїхала вже майже дорослою, пішла працювати. Тут все складніше, але через це і цікавіше.

Про війну у Сирії та Україні

У Сирії це вже затихає. Бойові дії йдуть лише у двох областях країни. Вони, як зараз у вас, хочуть відділитися. У одній із них і живуть мої родичі. Я б хотіла туди повернутися після завершення війни, попрацювати у рідній країні, але лишатися там назавжди вже не змогла б. Я вже змінилася і не надто б підходила.

У причинах війни в Україні не намагалася розбиратися, тому що навіть мову не дуже добре тоді знала. Коли ми приїхали, у 2012-му, ще не було бойових дій. У 2014-му я відчула, що почалась війна лише по тому, що у Луганську зупинився завод, на якому я працювала. А за кілька днів почалися активні бойові дії. Я застала війну і у Сирії, і у Луганську, і у Щасті – з мене вистачило її, тому не надто хочу у ній розбиратися

Про Білу Альтанку, пам’ятник Галушці та сідання у ложку

Визначні місця Полтави мені показали у перший день. Білу Альтанку, звичайно, у першу чергу. А ще пам’ятник Галушці із ложкою. Із якою компанією я б там не була, всі змушують мене сідати у цю ложку. Навіть узимку. Кажуть: «Не сиділа у ложці – не була у Полтаві!»

Про галушки, борщ, холодець і сало

Ваші галушки мене не вразили. Збрешу, якщо скажу, що це так. Борщу? Ні, навіть їсти його не можу. Холодець виглядає огидно. Не можу ще зрозуміти, як ви їсте сало?! У мене був шок, коли я побачила, як голодна дівчина дістала хліб, поклала на нього сало, згори – часник. І все це з’їла. Як це можна їсти?!! Це ж чистий жир!

Про сірійську їжу

Що їдять сірійці? Ви здивуєтеся, але у нас готують рис разом зі смаженою вермішеллю. Усі, хто пробував цю страву в Україні, їм подобається. Супів, як у вас, у нас не готують. Зазвичай, у нас готують рис або булгур. Поруч ставлять щось на кшталт вашого супу або юшки. Тобто, у нас крупа не у супі, а окремо. Кожен сам додає підливу у свою страву. М'ясо ми їмо, багато їмо, але не їмо свинину. Усі східні солодощі, про які у вас говорять, вони усі наші. Мені, наприклад, дуже подобається басбуса – дуже солодкий сірійський пиріг.

Про мусульманську віру, алкоголь та хіджаб

Я – мусульманка. У Полтаві є мечеті, до яких ходять люди мусульманської віри. Я не ходжу. Дівчата не зобов’язані. Їм взагалі краще НЕ ходити до мечеті. Це – обов’язок для чоловіків. Для жінки бажано молитву робити вдома.

Пити алкоголь у Сирії – це велика рідкість. У моєму містечку на 10 тисяч мешканців ви не знайдете алкоголю. Придбати його можна лише в деяких елітних магазинах у столиці.

Не скажу, що в моїй країні є якісь обмеження для жінок. Це залежить, скоріше, від менталітету, від правил сімї. Я ходила до школи у звичайному одязі, а мої сусідки – у чорному вбранні, із закритим обличчям. До 4-го класу хлопчики і дівчатка навчаються разом, потім – окремо. Можу сказати, що до 18 років я взагалі не спілкувалась із іншими чоловіками, лише із батьком, дядьком. Навіть із двоюрідними братами із певного віку ми не могли спілкуватися – вони вже вважалися потенційними претендентами у наречені.

У Сирії, принаймні, у таких містах, як наше, усі носять хіджаб. Лише у великих містах, у столиці є жінки, які його не одягають. Я носила його постійно із 7-го класу. Я б його і в Україні одягала, але тут люди занадто звертають на це увагу. Колись я одягнула хіджаб у Луганську, то одна мама на вулиці, побачивши мене, сказала дитині: «Не дивись на неї! Це терористка!»

Про різницю погоди і перший побачений сніг

У Сирії – тепло, у вас – холодно. Ваша осінь – це наша найхолодніша зима. До переїзду в Україну сніг я бачила двічі в житті. Перший раз він випав і пролежав лише одну ніч. Але ми із подружками встигли зліпити маленького сніговика! Це було дуже круто! В Україні перший тиждень раділа снігу, а потім плакала, вже не була рада.

Про мову та улюблену українську музику

Українську вчила, було таке, ходила на курси. Розумію, але розмовляти не можу (наша розмова відбувається російською – Авт.). Надто складно вимовляти ваші «І», «И», «Ї». У нас є один звук «є» і все!

Музику слухаю під настрій. Іноді – арабську, іноді – російську чи українську. Із українських подобаються «Каzка», «Без Обмежень» та Христина Соловій.

Про різницю між сірійцями та українцями

У вас гумор зовсім інший, мені подобається. Коли український чоловік, великий, дорослий, із серйозним виразом обличчя починає говорити якийсь жарт, який лише потім розумієш, що це жарт – я не можу втриматися від сміху. Сирійські чоловіки більш відкриті. Вони, якщо жартують, самі починають сміятися першими, тому немає такого ефекту.

У вас загалом більш закриті люди. У Луганську я бачила багатьох людей із дуже серйозними, іноді злими обличчями, здавалося, що вони всіх ненавидять. У Сирії прийнято посміхатися, навіть на вулиці, навіть незнайомим людям.

Розмовляв Володимир Паршевлюк

#Сирія #Україна #традиції #мусульмани #хіджаб #Луганськ #Полтава #галушки
Оголошення
live comments feed...