Полтава щодня «випиває» 58 000 кубів води, а студенти – іще 2000

Цього тижня журналіст «0532.ua» провів своєрідний соціальний експеримент і на запрошення «Полтававодоканалу» пів робочого дня пропрацював у аварійно-диспетчерській  службі підприємства. І дізнався – що роблять, як працюють і скільки заробляють люди, які забезпечують Полтаву водою.

Диспетчеру «Полтававодоканалу» щогодини телефонують десятки жителів Полтави

До «Полтававодоканалу» ми разом із колегами приїздимо близько 7:30. Тут із 7:20 вже триває ранкова «планьорка». Після її завершення нас, журналістів, розподіляють по різних службах і ми йдемо працювати. Хтось їде ліквідовувати прорив на водогоні десь на вулиці міста, хтось – брати проби із стічних вод. А я вирушаю разом із моїм новим керівником – Ігорем Миколайовичем – до аварійно-диспетчерської служби.

На дверях перед моїм новим місцем роботи напис «ЦУП». Тобто, центр керування підприємством. Півдня мене навчатимуть чи не найвідповідальнішій професії – диспетчера.

Мій колега і наставник – також Володимир – диспетчер. На зміну заступив із восьмої години. Працює він добу через три. Отримує близько 7000 гривень. І за кілька годин роботи із ним я переконуюся, що отримує диспетчер дуже мало. Адже роботи у нього не багато, а дуже багато. Весь час потрібно комунікувати із мешканцями Полтави. Вони телефонують до диспетчерської постійно. Як правило, причин для дзвінка дві – десь немає води або десь забилася каналізація. Дзвінків багато. І якщо у місті десь трапляється перебій із водою (через ремонт, аварійне відключення) їх стає іще більше. І надходити вони можуть на три телефони – стаціонарний та два мобільних із «сімками» різних операторів. Кожен дзвінок потрібно прийняти, отримати заявку, записати її у журнал, потім занести у комп’ютер, потім відправити на усунення проблеми найближчу бригаду. Кількість повідомлень буває різною. Приміром, одного разу перед вихідними, пригадує Володимир, надійшли 40 заявок!

Після інструктажу мені доручають приймати дзвінки та реєструвати їх у журналі. Перший час виходить складнувато. Я встигаю відповісти на дзвінок, записати у журнал – де на вулицях Полтави тече з колектора, а де – зникла вода у квартирі на 6-му поверсі будинку, але не встигаю вносити дані у комп’ютер. Потім кількість дзвінків стає меншою і я надолужую згаяний час.

Потім кількість дзвінків знову зростає – перед провулком Першотравневим виконують планові роботи на водогоні, тому перекрили воду на годину. За цей час до диспетчерської телефонують кілька десятків жителів сусідніх будинків. Кожному ми пояснюємо причину зникнення води і обіцяємо: «буде за годину», «буде за півгодини», «буде за 20 хвилин». Коли ремонт закінчують, повідомляємо, що вода вже має бути у крані.

-Я перевірив, іще немає! – говорить дідусь, якому потрібно прийняти ліки і запити їх водою. Почувши відповідь, що ремонт вже закінчений, він відкриває кран і чути дзюркотіння води. – О, вже є. А ви ще скажіть тепер, щоб напор більший дали! – прохає на завершення дідусь.

Проте це лише у мене задача – відповідати на дзвінки і вносити у журнал. У справжнього диспетчера Володимира обов’язків у десяток разів більше. Він тримає зв'язок із усіма бригадами, які працюють у місті. Може відстежити пересування техніки за допомогою онлайн-мапи, де видно всі бульдозери, машини та екскаватори, які працюють у різних точках Полтави. Володимир обдзвонює майстрів, дізнається – яку роботу вони вже виконали, повідомляє про нові завдання. Потім підбиває все це і заповнює купу (просто неймовірну купу) різних бланків та звітів, які потім передають керівництву підприємства. Таким чином можна постійно мати актуальну інформацію про стан водозабезпечення та водовідведення у місті.

Старший диспетчер через комп’ютер керує усім водопостачанням Полтави

Із Володимиром ми працюємо близько трьох годин. Потім мене переводять у кімнату, яка більше нагадує пульт керування космічним кораблем. Тут мені близько години можна буде попрацювати разом із старшим диспетчером.

У старшого диспетчера Олександра – іще більше обов’язків та відповідальності. Він так само працює день через три. Отримує за свою роботу близько 8000 гривень. При цьому на ньому лежить відповідальність за безперебійне забезпечення міста Полтава водою.

Із свого комп’ютера Олександр керує подачею води для міста. Стежить за падінням тиску та зменшенням рівня води у водозаборах. У Полтаві їх п’ять. Кожен відповідає за водопостачання якогось району (кількох районів). За день місто у середньому споживає близько 58 0000 кубометрів води. Кількість спожитої води залежить від багатьох факторів – дощу, сонця, сезонної активності жителів. Приміром, із 27-го серпня кількість спожитої містом води виросла на 2000 кубів – повернулися на навчання студенти.

Працюючи разом із Олександром, я встигаю лише прослухати інструкції та записати дані із водозаборів у спеціальний журнал. Із кожного водозабору передають показники тиску та рівня води. Крім цього, ту ж інформацію диспетчер бачить на величезних моніторах перед собою. Найголовніша «кардіограма» - показник тиску у водосистемі міста, яка не повинна опускатися нижче визначених показників.

У разі якоїсь аварії чи відключення світла старший диспетчер приймає рішення – збільшує віддачу із інших водозаборів, щоб перекрити потребу відключеного району. Проте це – лише на деякий час, адже на чотирьох водозаборах Полтава не може протриматися довго.

Враження від роботи

Я працюю диспетчером «Полтававодоканалу» всього чотири з чимось години. Але цього часу вистачає для того, аби отримати кілька яскравих вражень.

Перше – на підприємстві дуже широко та уміло використовують сучасні технології. Подачу води та тиск регулюють через комп’ютери, техніку відстежують у онлайн-режимі, майстрам на «Вайбер» скидають знімки колекторів із аналога Гугл-мапи. Тому коли бригада їде за адресою заявки, вона вже уявляє не лише місце роботи, але й засоби та матеріали, які можуть їй знадобитися.

Друге – працівники водоканалу виконують величезну кількість роботи, яку більшість жителів міста ніколи не помічають. Як говорив на планерці із журналістами головний інженер Євген Забишний:

-Про «Полтававодоканал» найчастіше згадують, коли зникає вода. Тому чим менше нас згадують, тим краще ми працюємо.

З одного боку здається, що диспетчерам доводиться заповнювати аж занадто багато бланків та звітів – як у паперовому, так і у електронному варіанті. З іншого, розумієш, що постійний моніторинг допомагає краще контролювати забезпечення міста водою у будь-який час доби.

Звісно, за півдоби складно ґрунтовно чомусь навчитися. Проте у прес-службі «Полтававодоканалу» нам обіцяють продовжити традицію запрошення журналістів на роботу у підприємстві. Наступного разу знову попрохаюся у диспетчерську службу. Все ж таки, потрібно розвивати набутий вже досвід.

Гостював у "Полтававодоканалі" та працював диспетчером Володимир Паршевлюк