«Замість обіцяного готельного номеру – номер у «цвілому» підвалі» - полтавець розповів про своє заробітчанство в Туреччині

На думку багатьох полтавців, відпочинок у Туреччині це повний «ол-інклюзів». Адже що можу бути кращим комфортабельного готелю, привітного персоналу, смачної їжі, теплого моря та гучних вечірок у тіні екзотичних пальм. До того ж, за відносно доступною ціною. Порівняно з елітним відпочинком на деяких українських курортах. А ще в Туреччині з великою охотою працевлаштовують українських студентів. Зокрема, з Полтави також. Найпопулярнішою вакансією для них є робота аніматором. На перший погляд нічого складного, якби не одне але: для декого робота у «теплих країнах» перетворюється на каторгу. Бо працювати доводиться за копійки, клієнти бувають досить різними, а умови праці не зовсім такими, які обіцяв працедавець. «Один рік у Туреччині можна порівняти з десятьма роками в Україні» – переконаний полтавець Богдан Іваницький. Про свою роботу аніматором на курорті поблизу Анталії він розповів журналістам сайту «0532ua».

«Одного дня моя подруга запропонувала поїхати в Туреччину разом  працювати аніматорами. Запропонувала як доброму знайомому. Я взяв і погодився, - розповів Богдан. - Було бажання вийти з зони комфорту і спробувати щось нове для себе. На той час навчався у  Полтавській державній аграрній академії. За тиждень  дострокового закрив сесію і купив білет на літак до Туреччини. Обіцяли заробітну плату 200 доларів у місяць з процентами ( по курсу 2015 року-прим. автора). Процент надходив від самих туристів. Групу людей потрібно було зібрати і відвести на дискотеку. Певний час з ними перебувати та  стимулювати витратити максимум грошей. Вдень туристів потрібно було також займати чимось цікавим. Різного роду волейболи, баскетболи та водяне поло.

Домовлялися, що коли приїдемо у Туреччину, нас  зустрінуть в аеропорту. Натомість, ніхто  не зустрів. Довелося самим добиратися до готелю, у якому найнялися на роботу. На місці нас  нагодували і відвезли до іншого готелю. Спочатку нам обіцяли, що будемо жити в номері на території готелю. Натомість, ми проживали через дорогу у підвалі. Приміщення було сирим. Все покрите густим шаром цвілі. Харчування було на території готелю на загальній кухні. Навіть попри такі жахливі умови, два тижні все було більш-менш добре. Потім до мене підійшли і сказали, що мого керівника звільнили. А мене перевели до іншої групи. Довелося також переїжджати до іншого готелю Там ще пропрацював п’ять днів. Потім мене звільнили. Сказали,  що я їм не підходжу, хоча не  було жодних нарікань від туристів. Я хотів отримати заробітну плату за два з половиною тижні роботи, але  турки відмовилися її виплачувати. Аргументували це тим, що весь цей час я знаходився на стажуванні.  Врешті-решт, якісь кошти вони мені заплатили. Вже на місці  познайомився з новими людьми. Вони дізналися, що я непоганий фотограф. В мене з собою був фотоапарат та ноутбук з необхідними програмами. Я поїхав в Мановгат (невелике містечко поблизу Анталії- прим. автора) і там почав працювати як фотограф. Пропрацювавши тиждень зрозумів, що платити мені також ніхто не збирається. Вирішив повертатися на Батьківщину. Знайшов рейс на літак , який мене влаштовував. Документів я новим роботодавцям не віддавав. Прибувши в аеропорт, зрозумів, що обраний мною  літак не прилетить. Прочекав іншого літака в аеропорту  18 годин, бо  квитки коштували 300 доларів. Вигідної ціни не було. Мені пощастило вилетіти з Туреччини і щасливо добритися Харкова. А звідти і Полтави».

Попри всі негаразди нелегкого заробітчанського життя, Богдан згадує подорож як неймовірну поїздку. А оптимізму не втрачає.

«Отримав цікавий життєвий досвід. Побачив море і пальми. Стосовно турків як нації: не сподобалося, що вони не говорять правди людям в очі. За спиною у співрозмовника  їхня думка  виявляється завжди іншою».

Юристи стверджують, що покарати закордонного роботодавця за невиплату заробітної плати та нелюдські умови проживання найчастіше просто неможливо.До того ж, більше половини української молоді їдуть на заробітки без робочої візи. А про контракт часто навіть мова не йде. Виходить, юридично довести що людина працювала, а не відпочивала як турист, неможливо. Єдиний варіант хоч-якось себе убезпечити від недобросовісного роботодавця – уважніше читати про нього відгуки та звертатисядо офіційних рекрутерів.

Юлія Самозвон.

Також про зарубіжний досвід в Індій та Китаї від Катерина Гаврилової.