Мюнхен-Венеція, або 700 км з відкритим ротом!

Полтавські туристи – подружжя Інна та Олексій Керусови здійснили неймовірну мандрівку: подолали 700 кілометрів велосипедами, територією Європи. Про розвиток велоруху, про ставлення до велосипедистів та зручність доріг/громадського транспорту, його пристосованість та взагалі Німеччину-Австрію-Італію очима українських туристів – читайте в інтерв’ю.

Німеччина

Цю країну, на думку українських туристів, можна назвати чи не найбільш пристосованою для комфортного руху велолюбителів.

«80% маршруту Німеччиною – класна велодоріжка з маркуванням. Тут все дуже продумано й комфортно, вказівники на кожному кроці. Маршрут прокладено через неймовірно мальовничі місця, а не тягнеться, як в нас, вздовж траси. Кришталеве гірське повітря, шикарна панорама гір, альпійські луки, квіти й чистота. Маршрут пролягає то через ліс, то навколо озера, то вздовж річок, то заходить у красиві баварські села, що наповнені місцевим колоритом і пахнуть свіжою випічкою, манять дверима відчинених крамничок і радують око красивими подвір’ями, які тонуть в зелені і квітах. Загалом, все зроблено для того, щоб людина їхала і насолоджувалась красою природи», - ділиться спогадами Інна Керусова.

Місця для відпочинку поміж інтенсивним рухом також обладнані: лавки, кемпінги, парковки. І все це – з неймовірним краєвидом на Альпи.

«А ще навколо така незвична чистота! Ніде й натяку немає на сміття. А ще я бачила сміттєзбірники для прибирання за собаками! Це така стійка, вгорі – резервуар з пакетиками, а внизу – урна. Тут всі прибирають за домашніми улюбленцями їхні екскременти. Завдяки високій культурі поведінки люди спокійно відпочивають у парках, можуть полежати на газонах, ходити босоніж, не боячись неприємних сюрпризів», - розповідають туристи.

Німці – дуже педантичні. Особливо в питаннях чистоти. І прагнення дотримуватися порядку у всьому заохочується та підсилюється державною політикою. Сортування сміття та шалені штрафи за несортування, прискіпливе ставлення до гіпотетичних порушників дисципліни та чистоти з боку будь-якого пересічного громадянина.

«У супермаркетах у них стоять автомати для прийому пластику та скла. Туди можна вкинути використані пляшки та отримати чек на придбання товарів в магазині. Чимало німців цим користується. Ми також отримали за дві пластикові пляшки 50 центів», - ділиться Інна.

А ще, здебільшого тут гарне ставлення до туристів. Українці – не виняток.

«Познайомилися з жінкою, місцевою велосипедисткою. Розговорилися. Сказали, що збираємося ночувати поблизу БедТольз. За щасливою випадковістю саме у цьому містечку у нашої нової знайомої живуть родичі. Саме в них, на прекрасному газоні під черешнею, ми й поставили свого намета. Туалет, вода, газова плита, чайник, посуд, кава та чай і навіть пивом нас пригостили! Ми відчували себе тут королями! Довго гуляли того дня містом, вилізли на високу гору (там стояв монастир) і до намета поверталися вже поночі, через ліс. Вразило те, що темні кущі були наче всипані малесенькими вогниками. Світляки! Найсправжнісінькі! Сотні й тисячі!», - не стримує здивування Олексій Керусов.

Утім, про Німеччину залишилися й неприємні спогади: чи не вічний дощ, холод навіть влітку, ціни космічні. Та за два дні полтавські мандрівники вже перетнули кордон між Німеччиною та Австрією.

Австрія

Перетин кордону з Австрією зовсім не змінив ставлення природи до полтавців. З гір – справжні водоспади, з рота – пара, відсутність сухих речей та місця для комфортної ночівлі. І ще один австрійський бонус – англійська для них мова важка, тому порозумітися і щось розпитати у мешканців маленького прикордонного села було вкрай важко. Зрештою, хвилин за 40 невербального спілкування Інна та Олексій з’ясували, що переночувати зможуть в облаштованому кемпінгу поблизу озера. Таке рішення було єдино правильним: за ночівлю туристів поза кемпінгом передбачено шалені штрафи.

«Ніч у кемпінгу коштувала 30 євро. В цю вартість входило користування туалетом та душем з гарячою водою. Це була краща новина цього дня! Відігрілися під гарячою водою, поїли гарячого і провели ніч у сухому. Проте, на ранок таки знову був дощ. Довелося феном сушити вологі речі, щоб спакувати їх для продовження подорожі і щось вдягти», - згадує Інна.

+16, дощ – а подорож розписана по кілометражу і по часу.

«Їхали вздовж озера майже не піднімаючи голови-було холодно і розум охопило одне нестримне бажання-зігрітися. Тому, майже не звертаючи уваги на краєвиди, просто крутили педалі. Одяг швидко став мокрим-мій коротенький дощовик майже не рятував. А Льошкин від поривів вітру спереду порвався… Зайшли в найближчий магазин, купити щось із харчів, трішки зігрітися. Ціни на цінниках порадували. Але на касі, коли вже підійшли розраховуватися, нас чекав неприємний сюрприз: на кожен товар йшов окремо й додатково податок, націнка. Неприємно, коли замість 6 євро платиш 7.5. окрім продуктів купили й нові дощовики. Захворіти в суворій атмосфері Австрії не хотілося. Вони виявилися справді якісними, в них було комфортно і тепло, скоро навіть одяг під ними почав висихати», - згадує Інна.

Через дощ полтавські мандрівники проґавили майже всі місцеві красоти: заповідник з альпійськими луками, стару залізну дорогу, гори з красивими краєвидами. Але за кілька кілометрів був завод Сваровскі!!! На території якого був парк-музей!

«Але в музей ми так і не потрапили, бо вхідний квиток коштував 10 євро з людини. Для нас, з бюджетом подорожі у 200 євро, то було забагато. Але територією парку ми таки побродили. А ще – зазирнули в фірмовий магазин Сваровскі», - каже Олексій.

«Коли я переступила поріг магазину - було таке враження, що я переступила ворота раю….. Всередині величезні зали магазину мали білісінькі стіни і яскраве штучне освітлення. Доповнювали інтер’єр шкіряні, чорні меблі. Чиста класика. Але особливого шику і неймовірної розкоші залам додавали стелі і стіни, декоровані камінням Сваровскі!!! Вони блищали і переливалися під променями світла, засліплюючи погляд! Ми стояли посеред великої виставкової зали з відкритими ротами. З усього побаченого в магазині вразив Дарт Вейдер, складений із каміння Сваровскі!!! Реально крутий!!! І ціна на нього крута-25000.00 євро! Звісно, я під враженням, готова була приїхати в Полтаву, продати квартиру і купити собі оту «мілоту», але здоровий глузд таки переміг», - жартує Інна.

Того дня ночували полтавці на березі красивої річки Ін. А вже зранку погода потішила сонцем. Це було вкрай важливо, бо попереду чекали аж два складних перевали. Побували в м. Інсбрук та (вже ввечері) в м. Бренер (що знаходиться на самому кордоні з Італією). Довго шукали місце для ночівлі. Врешті, поставити намети довелося біля автобану. Але поряд були річка та водоспад і це пом’якшувало неприємні відчуття. А вранці, тут на кордоні Австрії з Італією зустріли … українців! Велосипедистів, хлопця та дівчину, що теж подорожували!

Італія теж вразила полтавців. І не завжди - приємно. Але про це - в другій частині розповіді.

Ольга Гладченко

Фото - з особистого архіву родини Керусових