«Велосипедом на дачу Короленка»: новий туристичний маршрут з’явився на Полтавщині (фоторепортаж)

Незадовго до 165-ти річчя від Дня народження відомого письменника, правозахисника та гуманіста В.Г. Короленка науковий співробітник літературно-меморіального музею Людмила Вітенко, спільно з представником ГО «ВелоПолтава» (Юрій Репало) та Володимиром Грибовим (модератором спільноти «Велопокатухи в Полтаві») вирішили відродити маршрут майже 100-річної давнини.

Шлях проліг від будинку письменника до дачі на колись хуторі Хатки, а нині – ландшафтного заказника загальнодержавного значення у межах села Малий Перевіз, Шишацького району.

14 липня, рано вранці, 42 учасники, з велосипедами і спорядженням для ночівлі в наметах, вирушили від музею В.Г. Короленка до Київського вокзалу, щоб дістатися до ст. Гоголеве та проїхати той шлях, який долали щоліта з 1905 по 1917 роки Короленко з родиною.

«Про велосипедний маршрут Короленка можна дізнатися з листів письменника близьким та друзям. Він вирушав на велосипеді зі свого будинку по вул. Мало-Садовій, 1 (нині Короленка, 1) до Київського вокзалу, вантажив велосипед у потяг, прямував до станції Гоголеве, а звідти на велосипеді у Хатки» , - ділиться співавтор ідеї проекту «Велосипедом на дачу Короленка», науковий співробітник музею ім.. В. Г. Короленка Людмила Вітенко.

До речі, Володимир Галактіонович та Євдокія Семенівна дуже раділи гостям та з радістю погодилися їхати у складі організованої велогрупи до себе на дачу. Екскурсія носила інтерактивний характер та супроводжувалася театралізованими постановками. Л. Вітенко каже:

«Мені хотілося, щоб учасники групи не тільки пройшли цей шлях разом з Короленком та його родиною, а й прожили його. Побачили світ їхніми очима, відчули Полтавщину так, як Володимир Галактіонович свого часу: полюбив її аж настільки, щоб відмовитися від типового аристократичного російського Петербургу й переїхати жити до Полтави».

Володимир Короленко з дружиною (варто сказати, що ці ролі успішно і дуже реалістично зіграли досвідчені мандрівники і добрі друзі, учасники багатьох акцій музею Інна та Олексій Керусови) сіли до потягу разом із учасниками походу. За дві години, вже від станції Гоголево група, що доповнилася ще шістьма учасниками з Миргорода та одним з Лохвиці, вирушила велосипедами до Великих Сорочинець.

Легкі, веселі, колоритні та щирі Сорочинці

«По роботі, та й так відпочити, я часто бувала в Великих Сорочинцях. Багато знаю про них, чула чимало історій. Але саме цього разу випала нагода відчути власне душу цього села. Виявляється, вона зовсім не в комерційному, далекому від первісної автентики, ярмарку. Щиро подивована. І, зізнаюся, такі, далекі від класики Великі Сорочинці мені подобаються набагато більше», - ділиться враженнями Ольга.

Справді, ця екскурсія була особливою. Перш за все, завдяки професійності організаторів. Для учасників проекту, ексклюзивно, відчинили на кілька хвилин Спасо-Преображенську церкву - один із найкращих зразків церковної архітектури Лівобережної України стилю українського бароко початку XVIII століття. Тут вражає семиярусний іконостас, вирізаний з липи, висотою 22 метри. Почули учасники походу про життя Данила Апостола та Миколи Гоголя, побували біля пам’ятника відомого кобзаря Михайла Кравченка. Захопила можливість побачити підземні ходи.

Війни та трагедії також не оминули села. «Не все в Сорочинцях і ярмарок», - невесело жартують місцеві краєзнавці. Деякі важливі події не оминули й чутливе серце В.Г. Короленка.

«У 1905–1918 роках у Сорочинцях отримували пошту В. Короленко та його сусіди-дачники, що влітку відпочивали у Хатках. Володимир Короленко описав події «Сорочинської трагедії» 1905 року і брав участь у розслідуванні подій», - розповідає екскурсовод Оксана.

Та все ж головною родзинкою на цьому «екскурсійному торті» став імпровізований виступ аматорського чоловічого ансамблю «Жабокрюківські дядьки». Автентичні пісні, театр у кожному русі, неймовірний позитив та любов до життя. Все це неймовірно надихнуло учасників походу їхати далі.

Хатки, дача Короленка та чай з чорнобривцями

Крізь сосновий ліс, через луки, на загорнуту в промені сонця, гору. Ось вже й колишні Хатки. До речі, топонім «Хатки» виник ситуативно з подачі друга В.Г. Короленка, Володимира Беренштама.

«Володимира Беренштама (котрий жив з родиною там) з Петербурга друзі питали: «Як ви там живите в вашому селі? Чи у вас там є хоч якісь магазини?», а він відповів: «Які тут магазини? Тут просто хатки» Так виникла назва», - ділиться віднайденими у спогадах фактами, Л. Вітенко.

В. Короленка також у 1903 році захопили ці розповіді про Хатки, він кілька разів гостював у друга, а потім вирішив купити земельну ділянку у селянина Михайла Касьяненка поряд, і збудував тут дачу.

«За чим Короленко приїздив на дачу? Екологічні продукти та тиша. У Полтаві було шумно, а от на другому поверсі дачі, споглядаючи неймовірні краєвиди, Короленко з натхненням писав. Тут почав роботу над автобіографічним твором «Історія мого сучасника», - розповідає Л. Вітенко.

Ще кілька цікавих фактів про життя письменника на хуторі:

«Короленко зробився тут місцевим поштарем. Письменник був прив’язаній до пошти: надсилав рукописи, отримував рецензії, документи. І щоб не їхати аж у Сорочинці лише за своїми паперами, він збирав листи у всіх хатчан, відвозив на пошту і привозив звідти також кореспонденцію, роздавав людям. Навколо нього була купа дітей. Він на річку водив своїх дочок, брав із собою і інших дітей хатчан. У них був ритуал – тричі на день вони ходили купатися. По команді діти заходили у воду і виходили. Хто затримувався у воді на довше, два дні на Псел не ходив».

На дачі востаннє Короленко з родиною відпочивав у 1917 році, ще до подій революції. Потому його намагалися розкуркулювати, хотіли відібрати цю землю як у пана, як у поміщика, але він доводив у листах, що він таким не був, бо не мав кріпаків. Минули роки. У 2003 році будинок знесли і побудували знову поруч. Очільник ПП «Агроекологія» С.С. Антонець особисто зайнявся цим питанням. Неперевершену атмосферу нині тут підтримує донька Семена Антонця, Антоніна. Гостей, учасників велопоходу цього разу зустрічали з дивовижним короленківським чаєм та смачними пирогами.

Додала колориту всьому дійству й професійна піаністка Катерина Гаврилова, зігравши кілька дуже популярних в цьому домі в давні часи народних та класичних композицій. Окрім того, усі охочі могли стати учасниками професійної фотосесії з Володимиром Галактіоновичем (Олексієм Керусовим).

Псел, багаття, йога й щастя бути частинкою світу

Завершила перший день ночівля у наметовому містечку на березі Псла. Враженнями від побаченого й прожитого ділилися біля дружнього вогнища, під пісні у виконанні Олексія Керусова, Катерини Гаврилової, Вікторії Гончар, Тараса Стегнія.

Творчих людей Полтавщини поєднала короленківська стежка. А на ранок майстриня та дослідниця контактної імпровізації К. Гаврилова провела для учасників велопоходу відновлююче заняття з йоги.

Потому, частина групи повернулася до Полтави, проїхавши шлях від Покровьского до Яресьок, а далі потягом. Інша частина вирушила до Миргорода. Найсміливіші й найвитриваліші поїхали до Полтави велосипедами, без посередництва залізниці.

Післяслово

1. Маршрут «Велосипедом на дачу Короленка» - повноцінний, завершений і має повне право не тільки на життя, повторення, а й внесення до бази туристичної пропозиції області. Щоб ним могли скористатися туристи з інших областей та країн. Тут є поєднання спортивного туризму з культурним та екологічним, додана театралізація, інтерактивна частина, навіть ексклюзивна гастрономія.

2. Трохи про організаторів. Фактично ідея, розробка, координація – все, від початку і до кінця – відбувалося на голому ентузіазмі небайдужих до спорту, Короленка та рідного краю, людей. Людмила Вітенко – джерело натхнення. Співробітник музею, яких варто ще пошукати. Настільки тонко відчувати й вміти донести справу письменника над спадщиною та життєвим шляхом котрого ти працюєш – треба мати талант. Допомагали з втіленням, організацією професійні велосипедисти Володимир Грибов та Юрій Репало.

Зрештою, ентузіазм, як вірус, захопив півсотні учасників походу. Грандіозність події можна доповнити ще й тим, що вартість походу дорівнює вартості квитка в електричці та перекусу на шляху. Тобто екскурсоводи, супроводжуючі і ін. працювали безкоштовно. Мало таких людей у сфері туризму Полтавщини. І їх треба берегти і підсилювати ентузіазм не лише на рівні овацій, а й матеріально.

3. А тепер про інше. Під час останнього у часі візиту до Полтави голови підкомітету з питань розвитку туризму, курортів та рекреаційної діяльності Анни Романової звучала думка про те, що туризм у нас житиме лише тоді, коли ми позбудемося стандартних академічних монотонних екскурсій в музеях. Людям буде цікаво їхати до нас коли ми даватимемо їм можливість бути безпосередніми учасниками історичного процесу. Музей має стати живим. Це робить наразі Людмила Вітенко тут, в конкретно взятому музеї. Це роблять ще кілька ентузіастів, що мають сили боротися з пострадянською «лежачою» й нудною політикою музеїв. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року було покладено початок якісним змінам у музеях. Чимало міст підхопили ініціативу та успішно нині заробляють гроші, приймаючи туристів і підтримуючи реальних ентузіастів, котрі на конкурсних засадах доносять свої ідеї до рівня планової політики музею. На жаль, ці зміни оминули Полтаву. Управління культури та туризму Полтавської міської ради проігнорувало як закон, так і потребу проводити конкурс.

Тому, у висновках нині ставимо три крапки, чекаючи відповіді від начальника управління Л. Кречко, чому?

Ольга Гладченко

Фото - В. Грибов, Т. Стегній, Ю. Репало, Є. Асауленко