Ніч на Івана Купала: сучасна містика, вогняне шоу та оперне сопрано на батьківщині М.В. Гоголя

Купальська ніч неймовірно прекрасна. Містика, цілющі трави, квітка папороті, вогнище та віра у вічне кохання... Та чи такою вона стала для гостей обласного свята? 

Обласне фольклорне свято «Купальські ігри на батьківщині Гоголя» (нагадаємо, в с.Гоголеве, Шишацького району) традиційно стало місцем паломництва спраглих до народної культури шукачів земних див з Полтави, Кременчука, й навіть Одеси та Харкова.

Майже за місяць до свята в анонсах до події організатори наголошували на дрес-коді: вишиванці, або ж присутності хоча б одного елемента національного костюма. На жаль, більшість учасників свята (а їх, за попередніми підрахунками, було не менше, аніж півтисячі) проігнорували.

Урочисту частину свята, задовго до опівночі, відкрили актори Полтавського академічного театру ляльок, неймовірно потужно відігравши уривок з твору М.В. Гоголя «Майська ніч, або Утоплена». Саме підчас вистави небо над Гоголевим вкрилося темними хмарами, гриміло та блискало. Але потім, коли «Майська ніч» скінчилась перемогою кохання над чарами, а на сцену вийшли музиканти Полтавського симфонічного оркестру – гроза стихла. Тільки вітер трохи підспівував у колонки, підсилюючи дивовижу купальської ночі.

У супроводі оркестру (диригент заслужений артист України Віталій Скакун) співали для гостей «Купальських ігор» оперна співачка Марія Максакова та відомий український естрадний співак з унікальним голосом (чоловіче сопрано) Алекс Луна. Утім, присутність двох останніх, попри чудовий спів, на фольклорному святі викликала подекуди дисонанс думок, а подекуди – відверте обурення.

«Вважаю оперних співаків дещо недоречними на народному гулянні. Репертуар абсолютно не для купальської ночі. Їхній виступ звів нанівець магічне передчуття. Відверто хотілося спати» , - каже Олександр.

«Луна – божественний. Цей голос просто пробирає до кісток, до мурашок по шкірі. Відчуття неймовірні! А от Максакова, зі своєю двозначною близькою до Росії біографією та оцим награним пафосом-аплодуванням біля сцени – було відверто не по собі» , - висловлює свою думку Ірина.

«Здається, що свято зроблено по принципу «я его слепила из того, что было», концепція народного свята відсутня. Режисура – аматорська. Я розчарована», - додає Наталія.

Утім, саме етнічної, чистої краси додали заходу учасниці центру моди «Століття краси», керівник Ольга Агеєва. Концепція родинного показу народного одягу викликала загальні овації. І все це відбувалося під супровід акапельного співу артистки обласної філармонії Лариси Борисенко. Витончена краса, плавні рухи, довгі коси – магія неповторної купальської ночі повернулася на свято, разом з цими дівчатами.

Доповнили позитивні враження і учасники танцювального колективу «Зірки надії» (під керівництвом Ірини Саражин). Ну і звісно ж, запальні мелодії, відомі та нові, від гурту «Краяни» завершили сценічну частину свята.

Ну а потім – чоловіки мали змогу зізнатися у коханні своїм дружинам зі сцени, освідчитися коханим могли парубки (бо вважають, що шлюби, яким початок покладено в цю ніч, будуть міцними та щасливими). На жаль, скористалися цією нагодою лише далекий від тверезості козак Олег Романович та дуже веселий «Серьога». Також визначили власницю найкрасивішого вінка на святі, водили хороводи, пускали вінки на воду.

«Ну нарешті! 4 години чекали цього моменту!», - раділи дівчата.

«Невже з цього не можна було почати? Додати магії, ігор, танців! Ми їхали через всю Україну саме побачити на власні очі народні традиції Полтавщини! Діти хотіли цього дочекатися, але власне купальський інтерактив залишили на завершення, коли всі поснули», - обговорювали жінки поруч зі ставком.

Інші – не зважали. Вже пустили на воду свої вінки, та поспішали дивитися феєричне вогняне шоу від «POLARIS-ART» , співати «Зеленеє жито» та стрибати через багаття.

Близько 2-ї години ночі свято завершилося. Залишило по собі солодко-гіркий смак. Хтось тут відпочив душею, хтось – відверто розчарувався.

Головні висновки

1. Артисти театру, філармонії, танцювальних студій відпрацювали на славу. Утім, концертна програма була надто довгою та часто далекою від анонсованого фольклорного свята.

2. Мало інтерактиву, якого чекали та шукали, за яким їхали (досить, таки, не безкоштовно!) туристи з інших регіонів. Людям нині хочеться бути безпосередніми учасниками, а не глядачами концерту, що тривав 4 години.

3. Непродумана інфраструктура. В анонсі йшлося про «смачну традиційну українську кухню». Гостям натомість готували шашлик, пиво, солодку вату. Хоча, потішила «Пасіка Рудого Панька». Тут таки справді був затишний та витриманий за санітарними нормами, куточок гостинності.

4. Надувна гірка для дітей. Взагалі нонсенс на етнокультурному святі. Яскраве одоробло, поблизу прекрасного млина та неймовірної за духом, церкви, що псувало усі світлини зі свята.

5. Прекрасне вогняне шоу, «Краяни», Лариса Борисенко та «Століття краси».

І наостанок. Прикро вразила тотальна відсутність культури поведінки наших людей. Сміття - на землю, під ноги, по фізіологічній потребі – в кущі, попри те, що організатори подбали як про біотуалети, так і про сміттєві баки (спасибі їм за це). Не менш прикро було спостерігати за тим, що для частини гостей свято перетворилося на банальне застілля з морем алкоголю, й потім – морем по коліна. Отож, дякуємо Гоголю за містику, Гоголеву – за свято й плекаймо культуру в собі та культуру навколо себе!.

Ольга Мороховська