Від сільського до міжнародного - на фестиваль гончарів до Опішні приїхали гості із Литви, Хорватії та США

Опішне зустрічало учасників та гостей Національного фестивалю гончарства.

Його проводять десятий рік поспіль. Організатори дійства - Міністерство культури України, Національний музей-заповідник Українського гончарства, Опішнянський колегіум мистецтв. Започаткували цей мистецький форум ще у 1988 році. І тоді ж в Опішні запровадили День гончара. Протягом років захід динамічно розвивався. З невеликого сільського свята перетворився на Міжнародне. Скажімо, цьогоріч до Опішні прибули учасники з Литви, Хорватії, Болгарії, Білорусі та США. Протягом років і донині незмінною лишалася мета дійства - відродження гончарних традицій, вшанування гончарської професії та презентація творчих доробків українських митців кераміки.

Опішне-фест: гості з усіх куточків світу та ігнор місцевої влади

У рамках фесту провели кілька потужних проектів. Відбувся фольклорний фестиваль "Гончарське перевесло", пройшли численні майстер-класи, гості мали унікальну можливість відчути себе справжніми гончарами, ковалями та художниками.

На свято завітали майстри та представники найрізноманітніших народних ремесел, митці, науковці, колекціонери, письменники, естрадні гурти й виконавці. Найбільшою «родзинкою» свята стали моделі фестивалю-конкурсу гончарського бодіпейтінгу.

А фінальним акордом свята – концерт Ірини Федишин.

Про те, як організовували фестиваль розповів генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Олесь Пошивайло:

«Традиційно організація фестивалю – це цілковита заслуга колективу музею-заповідника Українського гончарства. Цьогоріч до нас долучилося кілька Народних депутатів та Департамент культури ОДА. Особливо радує те, що нас підтримали місцеві підприємці, які профінансували концерт Ірини Федишин, що стало сюрпризом для наших гостей. Водночас, засмучує те, що на відкритті такого дійства не було нікого із керівництва селищної ради. Я не можу пояснити - чому? Це феномен для нас. Приймаємо у Опішному гостей з багатьох куточків світу, натомість, спостерігаємо повне ігнорування від місцевої влади. Це для нас дуже дивно. Прийшли лише окремі депутати.

Абсурд, але в гончарській столиці гончарство депутатів не об'єднує, а роз’єднує. Але ця «ложка дьогтю» нас стимулює і примушує працювати ще наполегливіше, коли ми знаємо, що розраховувати маємо тільки на себе. Наш музей-заповідник – структура самодостатня. Самі заробляємо на себе кошти. Щороку це понад два мільйони гривень. Ми вкладаємо їх у розвиток інфраструктури музею».

У найближчих планах музею - створення пам’ятника гончарству. Місцева влада відмовилася надати для цього ділянку у центрі села. І тому встановлять його на території заповідника. Крім того, планують створити археологічний парк та нові музеї-садиби видатних гончарів. Найближчим часом починає свою роботу Міжнародна школа археологів, яка активно займатиметься вивченням Опішнянського городища.

Серед учасників – корифеї і початківці

Учасників дійства привітав Василь Онуфрієвич Омеляненко, найстарший гончар України. Йому 93 роки, він лауреат Національної премії Т Г Шевченка, Заслужений майстер Народної творчості. Але і донині веде активне життя, продовжує гончарувати. Приймає у себе гостей, які прагнуть перейняти його досвід.

«У мене хата маленька але вміщає іноді всю Україну» - жартує майстер.

Свої вироби представила і родина Шкурпелів. Анатолій Шкурпела розповів нам, що їхня сім’я – гончари з діда-прадіда. Сам Анатолій почав працювати з глиною після закінчення школи. Він тяжіє більше до «традиційного» народного гончарювання. Виготовляє і дрібні предмети, і величезні. Скажімо, вази. Технології в сім’ї використовують ще дідівські, хоча не цураються і сучасних засобів виробництва. «Найважче для нас – це знайти свого покупця. Гарячий час для гончарів – літо, коли проходять різні ярмарки та фестивалі, і повний штиль- взимку» - говорить майстер.

Вікторія Громова привезла власноруч виготовлені іграшки. Майстриня родом з Диканьки, але опішнянську кераміку полюбила з дитинства, коли відвідувала тут родичів. Нині вона керівник гуртка художньої кераміки у Полтавському Палаці дитячо-юнацької творчості. «Дуже багато дітей приходить до нас, які бажають займатися керамікою, хоча і існує стереотип, що їх неможливо відлучити від комп’ютерів та гаджетів»- запевняє Вікторія.

Фестивальна площа вирувала до пізнього вечора.

Окрім кераміки, тут можна було придбати вишиванки, ковальські вироби, прикраси та іграшки. Докладно про інших учасників – у нашому наступному матеріалі.

Алла Широкова