«Друге життя Уве»: феєричне кіно в Короленківському саду з гірким присмаком

Одним із низки заходів до Дня молоді став яскравий показ шведського філософського фільму «Друге життя Уве» режисера Ханнеса Хольма, що відбувся у саду літературно-меморіального музею ім. В.Г. Короленка. Чому було обрано саме цей фільм і місце, та як сприйняли показ полтавці?

Кінофільм «Друге життя Уве» увійшов у п’ятірку фільмів, номінованих на премію «Оскар» у 2017 році за кращий фільм іноземною мовою. Плюс – атмосферний сад, тиша, напівтемрява, пахощі літа. Все це надихнуло більше сотні полтавців прийти на показ. І очікування, судячи з відгуків, справдилися:

«Був дуже добрий світлий сердечний фільм, який розкриває серця. І прекрасна і швидка організація заходу», - каже Катерина Гаврилова.

«Спасибо за организацию и шикарный выбор фильма!!! Я его ранее уже смотрела, но такие фильмы можно смотреть и несколько раз!!! Жду следующего сеанса!!!», - Євгенія Спасова.

Ідея влаштувати кінопоказ на природі належить Володимиру Грибову – мандрівнику, мрійнику і філософу. Про те, чому вибір впав саме на «Друге життя Уве», каже так:

«Вибір фільму мій і він повністю осмислений. Колись випадково його подивився. І зрозумів, що він геніальний. Історія, іронія, гумор, кохання, правда життя, відсутність вульгарності. Такі фільми рідко трапляюся і ще рідше потрапляють в маси, це не попса. Я проти попси. Фільм сам дивився декілька раз і рекомендував всім знайомим».

Ідею підхопила науковий співробітник музею Людмила Вітенко, запропонувала зробити кінопоказ в садку садиби Короленка.

«Ми зустрічали гостей на вході до музею. Ми раділи з того, що на фільм йшли цілими родинами, йшли невеличкі компанії молоді, йшли також люди більш старші. Всі гості були привітні, усміхнені, люб’язні. Цікаво було спостерігати, що люди купили і принесли з собою піцу, різні смаколики» , - каже Людмила.

До реалізації проекту долучилися також інші ентузіасти: Анна Цимбалюк, члени «Альтернатива-байдарки». Якість звуку та ідеальна картинка – на сто відсотків їхня заслуга.

«Наші гості із задоволенням дивилися кіно, вкрившись пледами, хрумкаючи печиво та запиваючи чаєм з термосів. Було видно, як хвиля емоцій одночасно охоплювала глядачів то сльозою жалю, то веселим сміхом. Навіть у повній темряві у людей ясно світилися очі! Було очевидно, що всі без винятку задоволені» , - продовжує ділитися відчуттями Людмила Вітенко.

Короленківський сад у червні: то пахощі троянд, трав, тиша та майже домашній затишок. Кращу локацію для кінопоказу на природі годі було й шукати! Володимир Грибов, для якого цей захід був також своєрідним дебютом, зізнався вже по завершенню:

«Чим більш спонтанна подія, тим більш кайфово вона проходить. Спонтанно Людмила запропонувала локацію. Я в музеї останнім часом часто буваю, але сам не здогадався б зробити там кіно. Я до останнього моменту не мав нормального звуку (обладнання). Я хвилювався, що прийде занадто багато людей і ми не зможемо всіх вмістити, що не вистачить екрану, не вистачить звуку. Боялися якихось ексцесів, бо велика маса людей. Але все пройшло майже ідеально».

Під подією про кінопоказ у Фейсбук – лише найкращі відгуки. Сотні слів подяки! Бажання знову повернутися до музею і для перегляду фільму у подібному форматі, і для того, щоб вже відвідати музей та більше дізнатися про письменника В.Г.Короленка. Одним словом – емоції вирують ще й досі! Емоції найвищого позитиву!

Утім, у цій бочці меду, є таки, ложка дьогтю. «Кіно на природі» могло б бути потужною рекламною акцією для музею, як культурного об’єкта. Могло б стати «фішкою», яка б згодом могла приносити додатковий прибуток. Але… Керівництво не схвалило ідею. Як і більшість креативних починань окремих наукових співробітників, котрі горять справою, історією, закладом, цією роботою. Схоже на те, що у літературно-меморіальному музеї вже назріла потреба провести конкурс та обрати іншого керівника. Або ж – повернути музей до тихого пострадянського животіння: без упізнаванності, грошей, відвідувачів. Рішення про оголошення конкурсу має ухвалити управління культури виконавчого комітету Полтавської міської ради. Чекаємо відповіді. 

Ольга Гладченко

Фото – Юрій Репало