Декомунізація у Полтаві: Чому Мамай захищає СРСР

У Полтаві не надто поспішають прощатися з комуністичним минулим. Вулиці міста досі прикрашають радянські символи, меморіальні дошки та таблички зі старими "комуністичними" назвами вулиць. І позбуватися їх ніхто не квапиться.

На це є декілька причин. Перша і головна з них – відсутність політичної волі у представників місцевої влади. Багато хто з них має комсомольське минуле або, як мер Мамай, орієнтується на виборців старшого покоління, яке досі ностальгує за СРСР. Офіційно ж озвучується інша причина - немає коштів.

9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила чотири закони, які засуджували комуністичний режим. Парламент засудив комуністичний та нацистський тоталітарні режими і заборонив їхню символіку. Після набуття чинності законів в Україні мали демонтувати пам'ятники комуністичним діячам, перейменувати міста та вулиці, заборонити радянську символіку.

Міська влада Полтави на чолі з мером Олександром Мамаєм свідомо самоусунулася від процесу декомунізації. Воно й не дивно, адже основний електорат мера і його "Совісті України" складають пенсіонери, щедро "задобрені" перед виборами цукром та гречкою. А процес декомунізації припав якраз на період передвиборчої кампанії 2015 року. І втратити цих виборців (і гроші витрачені на їх "задобрення") Мамай не міг. Тим більше, що законом не передбачалася відповідальність посадовців за саботаж виконання вимог з декомунізації.

"Я закони намагаюся вивчати. Якби хтось покарав мене за це, то я б виконував його. А якщо його можна проігнорувати, то в мене є певна політична позиція... Якщо я впевнений, що можу обійти закон, і мені за це нічого не буде, я буду це робити без проблем", - щиро зізнається Мамай.

Міська рада (на той час повністю контрольована Мамаєм) мала шість місяців на перейменування вулиць з радянськими назвами. Цей термін збіг ще 21 листопада 2015 року. Потім право на перейменування перейшло безпосередньо меру, але й він протягом трьох місяців не видав відповідного розпорядження.

Натомість полтавці почали жвавообговорювати ці питання. Свої пропозиції, які подекуди кардинально відрізнялися, наступному після мера "відповідальному за декомунізацію", голові ОДА Валерію Головку, надали топонімічна група під керівництвом депутата міськради від ВО "Свобода" Юліана Матвійчука та громадська ініціатива "Твоя вулиця — твоя назва" екс-мера та депутата від БПП "Солідарність" Андрія Матковського.

20 травня 2016 року Валерій Головко підписав розпорядження "Про перейменування топонімічних назв, демонтаж меморіальних дощок та зображень комуністичної символіки". У Полтаві було перейменовано близько 115 вулиць. Також змінилися назви у двох районів міста: Ленінський став Подільським, а Октябрьський - Шевченківським.

Надалі процес декомунізації у Полтаві набув уповільненої форми. Були приклади швидкого виконання законів. Наприклад, з будівлі Міського будинку культури оперативно прибрали зображення серпа і молота, а башти будівлі Управління СБУ позбулися зірок. В той же час, Малу академію мистецтв ім. Раїси Кириченко, що розташована в центрі Полтави на Круглій площі, досі прикрашає радянський герб. Вже другий рік тривають ремонтні роботи з реставрації фасаду цієї будівлі, але комуністичний символ це не зачепило.

Південний залізничний вокзал Полтави також зустрічає гостей міста рядянськими гербами та іншими комуністичними символами на фасадах як з боку перонів, так і зі сторони привокзальної площі.

Полтавців продовжують судити Октябрський і Ленінський районні суди.

На переважній більшості житлових будинків, магазинів і установ залишилися адресні таблички зі старими радянськими назвами.

Хоча на деяких вулицях полтавці не стали чекати хоч якихось рухів від влади і самостійно прибрали старі вказівники.

У місті чимало дорожних вказівників з неіснуючими наразі назвами вулиць.

А на будівлі, де розташовується "Полтававодоканал", висить нагадування про те, як у 1896 році Надія Крупська, за дорученням Леніна, зустрічалася в цьому будинку з представниками київських та полтавських соціал-демократів.

Останнім часом соцмережі сколихнула суперечка, що робити з могилою чекістів – братів Литвинових та ще 27 червоноармійців, "які героїчно загинули в боротьбі з петлюрівським бандами в 1919 році". Це поховання розташоване в парку біля Краєзнавчого музею, в якихось 50 метрах від пам'ятника Тарасу Шевченку. Патріотично налаштовані полтавці наполягають, що вояків, які загинули у боях з українською армією, треба перепоховати на кладовищі, а могилу прибрати з Петровського парку. Натомість інша частина полтавців протестує - "руки прочь от могилы, это наша история".

Отже, за рік по ухваленню законів про декомунізацію місцеві "князьки" на кшталт Мамая чи мера Горішніх Плавнів Дмитра Бикова, продовжують їх ігнорувати, бо "їм за це нічого не буде". Хоча центральна влада України має всі підстави застосувати санкції до порушників ст. 436-1 Кримінального кодексу України за фактом поширення та публічного використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, яка передбачає для представників влади позбавлення волі на строк до десяти років.