• Головна
  • Полтава-Мінськ автостопом: як полтавки подорожували на десяти автівках
09:08, 26 квітня 2017 р.

Полтава-Мінськ автостопом: як полтавки подорожували на десяти автівках

Дві молодих аванатюристки з Полтави  —  Юлія Кириленко та Марина Дігтяр — добиралися автостопом із Полтави до Мінська та так само у зворотньому напрямку.

Подорож Юлії та Марини зайняла чотири доби і дівчата поміняли 10 автівок. Загалом, вони подолали 2 тис. км та розповіли свою історію подорожі журналістам.

Із Юлією зустрілися на автобусній зупинці. Вона — невисока, у джинсах, з портфелем. Усміхається.

— Взяли ми з собою лоток картоплі, салат і воду. У гаманці — 300 гривень і 10 доларів. Тим, хто підвозив, не платили, а говорили лише: "Дякую, до побачення", — каже Юлія.

— Батькам не призналася, куди їду. Вон думали, що гуляю в знайомих у Глобино, і там поганий зв'язок.

Першу машину чекали п'ять хвилин на шосе "Харків—Київ" поблизу Автовокзалу в Полтаві. Зупинилася легковушка: водію потрібна була людина, яка розважатиме, щоб не заснути.

Прийшлося вигадувати на ходу історії, а він усю дорогу розповідав про своїх колишніх і ревниву жінку, яка постійно обнюхувала його машину. Як одного разу знайшла волосину й почала бити його...

Довіз нас до Києва. Квартиру для ночівлі знайшла через каучсерфінг (сайт, де люди пропонують житло туристам задарма). Зв'язалися з хазяїнами телефоном. Це була подружня пара років по 35. Чомусь називали себе Феєю і Робін Гудом. Дивакуваті. На роботу могли не піти, коли душа не хотіла. У квартирі були тільки живі квіти та розкладені по кімнатах соснові шишки. На холодильнику висів великий листок, на якому гості писали відгуки. Органічне сміття не викидали, а закопували у дворі біля під'їзду. Гостей годували йогуртами, кашами, фруктами. На удачу подарували свічку з медового воску.

Заходимо з Юлією в магазин взяти щось попити. Шукаємо вільну лавочку в парку.

— З Києва до Мінська їхали 15 годин. Підібрав водій вантажівки з посудом. У нього розміняли долари на білоруські рублі. Було незвично, що все у мільйонах, — продовжує.

— Висадив нас на окраїні столиці о 4:00. Побачили лавки в дворі. Поїли на них і чекали, доки відкриється метро. В електричці нас вирубило на сон. Дві години їздили до кінцевої зупинки й назад. Коли вийшли в місто, найперше побачили пам'ятник Леніну з великою головою на однойменній площі. Сам він — із міді, ніс — натертий, аж блищить. Люди торкаються його на щастя. Леніни там усюди.

В Мінську домовлялися зустрітися з хлопцем, із яким познайомилися в інтернеті, але його не відпустили з армії.

Тому написали в соціальний мережі, щоб хтось показав нам місто. Погодився чоловік, який приїхав із Москви автостопом. Удома не живе, постійно десь тусить. Існує на гроші, які заробляє на вулиці грою на гітарі.

На ніч нас узяв Сергій. Він знімав кімнату з якоюсь 30-річною жінкою.

Як готували їсти, вона зайшла в кухню і сказала: "О-о-о! Хохлушечки приехали к нам?" Ледь не врізала їй. Ще запитала, де сало. Наче ми його з собою в рюкзаках возимо.

Коли поверталися в Україну, машину чекали дві години. Підійшли до чоловіка на заправці, щоб узяв із собою. Запитав, чи не боїмося. Пожартували, що маємо як зброю пластмасову виделку.

Довіз нас до Бобруйська за 100 кілометрів. У подруги заболів шлунок. Сіла біля траси й заплакала. Водії не ставали. Зупинився далекобійник.

Кордон переходили пішки. Собаки почули запах цигарок у моєму рюкзаку. Прикордонники почали все з нього діставати, кажуть: "Если есть сигареты, значит должны быть и наркотики, ищите получше!" Зламали в рюкзаку замок. У нас залишалися тільки гривні. Тому зраділи, коли побачили український магазин. Купили плавлений сир і печиво... 

#автостоп #подорож #полтавки
Оголошення
live comments feed...