Слідами Чорних Запорожців провів полтавців Сергій Коваленко

Весною 1918 року Полтава стала ареною важких боїв із застосуванням артилерії між українськими і червоними військами. В результаті червоні відступили, залишивши українцям майже 1,5 тисячі вагонів награбованого. Одним з ударних підрозділів українських військ у боях за Полтаву став курінь Чорних запорожців - згодом одна з найвідоміших частин Армії УНР, очолювана уродженцем Гадяччини Петром Дяченком.

Саме тому презентацію свого дослідження «Полк Чорних запорожців» про цю славетну українську частину історик і видавець з Києва Сергій Коваленко розпочав з Полтави за сприянням полтавської "Просвіти". На презентації був присутній відомий громадський діяч історик-архівіст, голова Полтавського міського осередку "Просвіти" Тарас Пустовіт.

"Це перше дослідження з історії української армії на рівні військової частини (полку - прим. авт.)" - говорить автор. Полк (спочатку чота, курінь, дивізіон) Чорних запорожців був однією з елітних частин Армії УНР. Його вояки носили чорні кунтуші і шапки з чорними шликами (тому їх ще називали чорношличниками) і відзначалися особливою відвагою і одчайдушністю. Гаслом їхнього командира Петра Дяченка було «Сміливі мають щастя». Сам командир підбирав підлеглих за ознаками відчайдушності і, бувало, сам їх ...побоювався. «Коли приходили до Дяченка запорожці з якимись претензіями, то він їх вислуховував, тримаючи на всяк випадок у кишені револьвер» - розповідав Сергій Коваленко.

Робота над книжкою тривала два роки. Автор перелопатив гори літератури. «Знайшов неточності у мемуарах самого Дяченка, особливо у назвах населених пунктів» - зазначив Сергій Коваленко. Видання вийшло з ласки жертводавців – відомого вже серед полтавської громади Товариства Чорних запорожців з польського Перемишля.

Тема національно-визвольної війни 1917-1921 років в Україні дуже оббрехана і обпльована, зазначив історик. УНР радянська пропаганда ненавиділа більше за УПА. По-перше, на прикладі УНР чітко видно, що радянська влада в Україну принесена шляхом окупації і цим окупантом є Росія. По-друге, УНР не співпрацювала з фашистами, а тема співпраці всіх українських еміґрантів з фашистами є основним аргументом радянських псевдоісториків. І по-третє: УНР була демократичною державою прозахідного типу.

Тому історію УНР за часів СРСР ігнорували. Проте і зараз на неї не звертають належної уваги ані професійні історики, ані краєзнавці. Тому роботи по цій темі, зазначив Сергій Коваленко, вистачить. Щодо історії Чорних запорожців, то краєзнавцям треба звернути увагу на постать одного з перших командирів чорношличників полтавця Римського-Корсакова, даних про якого автору знайти не вдалося. Ще невідомі імена 50 добровольців з Решетилівки, які поповнили ряди чорношличників. До речі, чорношличників одягли у Кременчуці з сукна, захопленого одчайдухами у махновців. Шапки з чорними шликами шили для них у Решетилівці. Коли чорношличники після невдалих боїв з денікінцями і червоними на півдні України змушені були перейти через Румунію до Галичини у складі Запорозького корпусу, корпусом командував також гадяччанин Михайло Крат – далекий родич відомої гадяцької журналістки Ірми Крат.

Хоч Сергій Коваленко відомий насамперед своїм доробком в історії козаччини (першу частину презентації він присвятив особі легендарного полковника Івана Богуна), взятися за незвичну для нього тему української історії ХХ століття примусила відсутність державницької ідеології. «Часу нема, - признався історик. – Стоїть питання – бути чи не бути Україні. Тому нерви не витримали».