Історія одного безхатька: життя після "дна"

5 років тому Олександр Котлубай вперше переступив поріг Центра адаптації. Із собою не мав нічого, все багатство – той старенький одяг, який і був на ньому. Та бідні пожитки – не головне в житті чоловіка, бо з перших днів життя у Центрі всі зрозуміли –з ними тепер людина, яка завжди прийде на допомогу.

«Олександр дуже добродушний, у нього «золоті руки». Чи то полагодити щось у Центрі, чи просто прибрати територію – він завжди попереду всіх», -розповідає Олена Чикурова, керівник Центра адаптації для бездомних  осіб та звільнених із  місць позбавлення волі БО «Світло надії».

Та згодом Олександр почав з’являтися у Центрі дуже нечасто. Різко пропадав та через деякий час знову приходив. Чоловік тривалий час не міг впоратись із алкогольною залежністю. Він постійно пиячив і через це розлучився, припинив спілкуватися із колишньою дружиною та дітьми. «Тричі ми знаходили його в лісопосадках у нетверезому стані. Він не лікувався, бо не вважав себе хворою людиною. Ми розуміли - ще трохи і людина просто помре. Тоді ми вирішили поговорити із ним вкрай жорстко – так тривати далі не може», - говорить Олена Чикурова.

«Після цієї серйозної розмови я вирішив взятися за голову. До чого приведе мене таке життя? Я вже й так на самому дні. Тепер потрібно якось вибиратися», - згадує Олександр. Так як документи чоловік давно втратив, соціальні працівники, перш за все, почали відновлювати паспорт та трудову книжку. За словами Олександра, він протягом довгого часу офіційно працював на шахті у Воркуті. Тому відповідний запит було надіслано у Росію. Всі ці перемовини якраз і тривали майже 5 років. Нарешті прийшла відповідь, що він дійсно працював у Воркуті і за вислугою років має право на пенсію ще з 2014 року.

«Ми найняли Олександру адвоката, бо Пенсійний фонд йому відмовляв, говорячи –чекайте мінімальну пенсію в 60 років. 2 суди відмовили у задоволенні позову чоловіка. Але Апеляційний зобов’язав виплатити Олександру пенсію за 2 роки з урахуванням надбавок», - пояснює Олена Чикурова. Таким чином, Пенсійний фонд виплатив Олександру Котлубаю 90 тисяч гривень. Зараз він намагається розумно вчинити з коштами: «У мене ніколи й не було таких грошей! 90 тисяч для мене – це дуже велика сума. Тому 70 000 я поклав на депозит, на решту живу, винайматиму житло. Грандіозних планів не маю. Хочу лише зберегти те, що вдалося повернути –просте життя, документи, друзів. І на власному прикладі показати - шанс змінити життя є. Головне - ним скористатись». 

БО "Світло надії"