Полтавська земля стала для нього останнім притулком

Полтавська земля для багатьох стала не тільки колискою, але і місцем останнього притулку. Одним з відомих діячів науки, який упокоївся на Полтавщині, вірніше вже в самій Полтаві, був Микола Васильович Скліфосовський.

Його більшість полтавців знають хіба що за крилатою фразою з комедії "Кавказька полонянка", також дехто знає про його існування на білому світі за НДІ швидкої допомоги в Москві, який носить ім'я цього видатного медика і громадського діяча. Бо він якось за широтою інтересів не вміщається у прокрустове ложе визначення "хірург".

Микола Скліфосовський народився у Придністров'ї (з українського боку) у містечку Дубоссари, тоді — Тираспольського повіту Херсонської губернії, тепер це територія невизнаної Придністровської республіки, 6 квітня 1836 року.

Освіту він отримав в Одеській гімназії, потім Московському університеті. Університету в Одесі ще не було.

По закінченні Московського університету 1859 року Микола повернувся на батьківщину і працював в Одеській міській лікарні. Справи йшли добре, бо через 11 років у 1870 році він став професором Київського університету, пізніше професором вищих медичних шкіл у Петербурзі й Москві. нагадаємо, що професорське звання давалося лише за викладання у вишах (це зараз проффесором може бути той, хто навіть не знає, де знаходиться виш, який надав йому це звання).

Заслужив професорське звання Скліфосовський не в кабінетах, а працюючи військово-польовим хірургом у пруській армії під час воєн з Австрією і Францією (на той час Олександр ІІ дружив з Прусією). Крім Прусії, він стажувався у клініках Англії і Франції. Близько познайомившись з легендою російської хірургії Миколою Пироговим, Микола Федорович їде з ним на війну з Туреччиною 1877-1878 років.

Після завершення війни на Балканах Скліфосовський працював у Московському університеті завідувачем хірургічної клініки, яку розбудував і перетворив у потужний лікувальний комплекс (нині це і є той знаменитий Московський науково-дослідний інститут швидкої допомоги, який носить його ім'я). Він же ініціював проведення всеросійських з'їздів хірургів, а 1897 року провів у Москві ХІІ Міжнародний з'їзд хірургів.

Микола Федорович одним із перших запровадив у Російській Імперії асептику та антисептику у хірургічній практиці, чим врятував поранених від гангрени, сприяв жіночій медичній освіті, організації медичного факультету при Новоросійському університеті в Одесі.

Участь у війнах не сприяли поліпшенню здоров'я і на рубежі століть сам хірург, який іншим дарував здоров'я, важко захворів. У зв'язку з хворобою Скліфосовський 1900 року повернувся в Україну і оселився у своєму маєтку «Відрада» поблизу села Яківці, де і помер 13 грудня 1904 року.

Його удова відкрила за влашний кошт лікарню для селян найближчих сіл, яка розташувалась біля могили полеглих у Полтавській битві росіян (тепер у лікарні музей історії Полтавської битви). Нащадків великого медика репресували , а на його землях розширились Яківці. Могила Скліфософського опинилась в приватному городі, за словами місцевих жителів, над нею нависла загроза зникнення. Щоправда хазяїн городу виявився людиною свідомою і не дав зникнути похованню чи не найзнаменитішого після Пирогова хірурга.

Лише в квітні 2009 року при підготовці до 300-річчя Полтавської битви міська влада Полтави нарешті облагородила могилу Миколи Скліфосовського, встановивші над неї хрест. Проте і зараз переважна кількість полтавців навіть не знає, що в Полтаві поховано великого хірурга.