Сьогодні - Міжнародний день театру

Сьогодні святкується Міжнародний день театру - свято всіх небайдужих до будь-якого мистецтва (саме мистецтва, а не кітчу).

Він був встановлений у 1961 році IX конгрессом Міжнародного інституту театру (МІТ). Діяльність цієї мистецької організації, згідно з її уставом, повинна бути спрямована на «укріплення миру і дружби між народами, на розширення творчого співробітництва всіх діячів світу».

Люди завжди тяжіли до уявлень - це відрізняє людей від інших ссавців (хоча можливо і тварини також мають власну уяву, тільки висловити її не можуть). Коли дюди почали висловлювати власну уяву - сказати ніхто не може, так само, як ніхто не знає, коли виникли міфи і легенди.

Ясно, що витоки театру — у народній творчості: від обрядів та ігор люди перейшли до уявлень. Учасники їх почали ділитися на артистів і глядачів.

Відомо, що перший театр був створений в Греції ще у V столітті до н.е. Тоді ж виникли театральні жанри - комедія і трагедія. Нагадаємо, що театр виник з народного свята Діоніса, яке широко святкували у всіх кутках грецької діаспори (Геродот був свідком вшанування Діоніса в Ольвії (в 40 км від сучасного Миколаєва)). З античних часів до нас дійшло зображення двох театральних масок - комедійної та трагедійної, які стали символом театру.

Щодо безпосередньо українського театру, то з ХІ століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (ХІ століття).

Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (XVI-XVII століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.

У XVII-XVIII століттях широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у ХVIII столітті (відомо про існування театральної трупи у гетьманському палаці Кирила Розумовського в Глухові), процес відкриття стацінарних театральних споруд просувався повільніше.

Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився 1806 року, в Одесі — 1809, у нас в Полтаві — в 1810.

Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

У другій половині ХІХ століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий.

Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

Розвитку українського театру відчутно шкодили царські "мистецтвознавці", які весь час гальмували розвиток української мови (не тільки у театральних виставах, але навіть у текстах нот).