Помер полтавський письменник і журналіст

Перестало битися серце полтавського письменника і журналіста Юрія Антиповича

Юрій Антипович (Антипович Георгій Анатолійович) народився 30.1.1943 року в с.Волевачі, тепер Козелецького р-ну Чернігівської обл., мешкав у Полтаві. Після Остерської десятирічки, навчання у Київському політехнікумі зв’язку, строкової військової служби на полігоні космодрому Байконур та праці на підприємствах м.Броварів Київської обл. 1969 р. вступив на факультет журналістики КДУ, який закінчив у 1994 р. Працював у миколаївській молодіжній газеті «Ленінське плем’я», чернігівській «Деснянській правді», у полтавських газетах «Комсомолець Полтавщини», «Зоря Полтавщини», «Полтавський вісник», інформаційно-видавничому агентстві «Астрея». 1992 р. був редактором обласної газети «Молода громада», потім працював у прес-службі Полтавської облдержадміністрації, завідувачем відділу ЗМІ управління у справах преси та інформації ОДА.

До літературної та літературознавчої творчості Ю.Антиповича спонукало прагнення вийти за межі газетних жанрів. Так з’явилися п’єси «Остання ніч Мазепи» (1993), «Помилка Мефістофеля» (1997), «Брате мій, Каїне» (1999). Усі вони присвячені переломним і трагічним сторінкам історії України. Автор висвітлює причини поразки гетьмана Івана Мазепи в його святому прагненні зробити Україну вільною, самостійною європейською державою; змальовує гострий конфлікт між вільнолюбними прагненнями українців та неприховано імперськими намірами комуністичних диктаторів Леніна-Сталіна («Помилка Мефістофеля»); аналізує складні перипетії російсько-української війни 1918-1921 рр., зокрема політичну короткозорість Нестора Махна, підступність більшовиків, які прагнуть покінчити із селянським повстанським рухом та петлюрівцями («Брате мій, Каїне»).

Драму «Остання ніч Мазепи» ставили шкільні самодіяльні театри, а в постановці акторів Полтавського обласного музично-драматичного театру ім. Гоголя вона часто йшла на обласному радіо. Ця п’єса здобула премію Полтавської спілки літераторів (1993), а радіовистава перемогла в обласному радіоконкурсі «Ми – українці!».

П’єси разом з есеєм-новелою «Там сходило сонце Мзії» і віршами увійшли до книг Ю.Антиповича «Сійте на скелях» (Полтава, «Верстка, 2004) та «Брате мій, Каїне» (Полтава, «Верстка», 2009).

Правнук чумака по лінії матері, внук священика по лінії батька, Юрій Антипович виріс на Задесенні, у козацькому селі Карпилівці Остерського (нині Козелецького) району Чернігівської області, де можна було зустріти нащадків козаків-характерників, жінок-телепатів, сам не раз був свідком полтергейстів, інших загадкових явищ, бачив нерозпізнані літаючі об’єкти, що, природно, відбилося у його творчості. Загадковим явищам Природи, Всесвіту і людської свідомості присвячені книги «Шукайте їх серед янголів. Фантасмагорії дитинства» (Полтава, «Верстка», 2005), «Зоряні птиці галактик» (Полтава, «Верстка», 2006), Феномени у світах реальному і паралельних» (Полтава, «Верстка», 2007), «Синдром Кассандри» (Полтава, ВПП «Друкарська майстерня», 2008), «Око долі. Характерники: невигадані історії» (Полтава, «Верстка», 2012), «У вітражах Вічності» (Полтава, ФОП Шамало Р.В.,2014).

Автор велику увагу приділяє темі містичного у житті та творчості письменників, зокрема Лесі Українки та Івана Франка. У розділі «Не віщую… тільки бачу» («Око долі») під цим кутом аналізуються п’єси «Кассандра», «В катакомбах», драма-феєрія «Лісова пісня». Містичне, архаїчне, езотеричне у Великої Українки завжди пов’язані з боротьбою між високочесними ідеалами і злом, правдою і облудою, гідністю і ницістю, з болем за скривджених і ображених, вважає автор.

Нетрадиційно аналізує Ю. Антипович окремі твори Великого Каменяра, зокрема у статті «Іван Франко: «Якби знав я чари, що спиняють хмари» («Око долі»). Він зазначає: «Те, що поет не цурався алегорій незвіданого, стежив за снами, можливо, прагнучи пояснити собі зв’язок космічного і земного, проглядається як у камерній ліриці, так і в поемах Франка».

Містичне в долях і творчості інших письменників, діячів культури, науки, історичних осіб автор досліджує в есеях, вміщених у книзі «Око долі»: «Григорій Сковорода: наче прожитий час повернеться назад», «Боніфатійович про Апокаліпсис (не біблійний – український)» (ідеться про Володимира Антоновича), «Він був стихією – сонцем, вітром…» (про кінорежисера Андрія Тарковського), «Сонцепоклонник» (про космобіолога Олександра Чижевського).

Захисту і пропаганді українського друкованого слова присвячені і літературознавчі статті Ю. Антиповича. Він також автор рецензій на театральні вистави, кінофільми, книги поезій та прози полтавських літераторів Миколи Костенка, Володимира Мирного, Миколи Лубка, професора Миколи Степаненка та ін. Він лауреат премії Ліги українських меценатів ім. Дмитра Нитченка (2014) за пропаганду українського друкованого слова, премії з нагоди сторіччя газети «Хлібороб» (за драму «Остання ніч Мазепи») та премії ім. Котляревського за книгу «Петро Ротач: «Я впень був нищений не раз, та скрес з любові до Вкраїни» (2015).