Переселенець з Донецька на Полтавщині: "На квартиру заробити значно легше, ніж воскреснути"

Павлу Коряку 28 років. Через війну він залишив Донецьк, зараз проживає у невеличкому індустріальному місті Комсомольськ Полтавської області, яке отримало нову назву Горішні Плавні. Хоча за кількістю населення (53 тисячі осіб) воно значно менше за його батьківщину, проте промисловий дух нагадує міста східної України.

Павла нове місто повністю влаштовує і розміром, і розміреним темпом життя, і природою, якої бракувало в мільйонному Донецьку.

Вдома лишилась мати, яка була не готова залишити все те, що наживалось роками.

"Те місто, яке залишив я, і те місто, що я люблю – це дві різні речі. Тобто те місто, по якому бігають військові і де є руйнування – це не моє місто. Моє місто у мене в душі, я його пам'ятаю мирним, тим, яким воно було до 2014 року. Тому ностальгувати по тому, що зараз там, немає жодного сенсу", – спокійно і розсудливо говорить хлопець.

"Коли я переїхав у Комсомольськ, перестав бачити озброєних людей, перестали літати військові літаки над головою, і стало значно легше психологічно. Напевно, перші три дні я ходив і просто посміхався. Без причини. Оскільки все гарно, мені все подобається, ніхто не стріляє, навколо немає військових – усе чудово".

У Донецьку Павло Коряк займався виготовленням унікальних системних блоків для персональних комп'ютерів, що займали призові місця на міжнародних виставках. Зараз такої можливості немає, оскільки в Комсомольску бракує підприємств із дороговартісним обладнанням, що можуть виготовляти унікальні компоненти корпусів. Проте з самого приїзду молодий чоловік почав працювати. У першій половині дня обходив місто і розклеював оголошення про ремонт комп'ютерів, а другу витрачав на виконання замовлень, що надходили. Йому не завжди щастило, бували дні, коли ставало скрутно з їжею, і ті гроші, які заробив протягом дня, одразу витрачались на продукти першої необхідності. Для Павла це ставало мотивом працювати ще наполегливіше.

"Я отримав такий потужний стимул, якого в Донецьку в мене не було. З таким запалом я ще не працював. Тут довелось зрозуміти, що для того, щоб поїсти, потрібно дуже багато зусиль і, знову ж таки, питання чесності. Обманув когось – місто маленьке… Хоча я таким не займався й в Донецьку, але тут це відчувається. Стимул якісно і сумлінно працювати дуже потужний. Для мене це великий поштовх для розуміння свого місця у цьому світі та своїх прагнень. На жодному семінарі чи тренінгу такого не вчать", – з посмішкою говорить Павло.

Зараз він має маленьку майстерню з ремонту комп'ютерів та телефонів, де працює із своїм другом з Донецьку. Коло його клієнтів не обмежується Комсомольськом, а й охоплює інші міста України та навіть Росію. Вимушений переселенець розуміє, що не варто сумувати за втраченими можливостями, проте необхідно рухатись далі  та розвиватись, а працюючи над матеріальним, не забувати про найбільші цінності.

"Якщо для когось втратити все – це проблема, то я знаю, що моє життя значно цінніше ніж квартира чи щось інше. На квартиру заробити значно легше, ніж воскреснути", – переконаний Павло.

Читайте також: Історія переселенців зі Сходу, які не опустили рук у Полтаві