• Головна
  • Він народився на Кубі, а помер за Україну – у Полтаві увіковічнили пам’ять про бійця АТО
12:38, 25 березня 2016 р.

Він народився на Кубі, а помер за Україну – у Полтаві увіковічнили пам’ять про бійця АТО

Пронизливий вітер і небо затягнене темними хмарами – саме так природа сумувала за полтавцем Олександром Мочаловим, бійцем АТО, життя якого зупинила підступна куля снайпера в Іловайському пеклі.

Сьогодні на фасаді Полтавської школи №38 урочисто відкрили пам’ятну меморіальну дошку бійцеві, чиє життя – це приклад мужності, сміливості, звитягу і безмежного патріотизму.

Олександр Мочалов народився на Кубі, де його батько, кадровий офіцер проходив військову службу. Життя родини військовослужбовця – це нескінченні переїзди. Не минула ця доля і сім’ю Мочалових. Дитинство Саші проходило у військових гарнізонах Середньої Азії, Росії та Німеччини. І лише у 1992 році сім’я переїхала до Полтави. В 10-й клас Олександр пішов саме до полтавської школи №38, де й досі згадують свого випускника, який віддав життя за Батьківщину.

Він народився на Кубі, а помер за Україну – у Полтаві увіковічнили пам’ять про бійця АТО (фото) - фото 1

Він народився на Кубі, а помер за Україну – у Полтаві увіковічнили пам’ять про бійця АТО (фото) - фото 1

 Він народився на Кубі, а помер за Україну – у Полтаві увіковічнили пам’ять про бійця АТО (фото) - фото 1

Вчителі школи пригадують, що Олександра вирізняла з-поміж інших гостра реакція на несправедливість. Він завжди був готовий брати на себе відповідальність, не ховаючись за чужі спини. Саме ці риси характеру привели Олександра спочатку на Полтавський Майдан, а потім і до військкомату. У квітні 2014 року він добровольцем пішов захищати країну у складі добровольчого батальйону «Донбас» і вже у серпні його життя скінчилося в Іловайському котлі.

Він народився на Кубі, а помер за Україну – у Полтаві увіковічнили пам’ять про бійця АТО (фото) - фото 2

Він народився на Кубі, а помер за Україну – у Полтаві увіковічнили пам’ять про бійця АТО (фото) - фото 2

 Він народився на Кубі, а помер за Україну – у Полтаві увіковічнили пам’ять про бійця АТО (фото) - фото 2

29 серпня 2014 року під час виконання службового завдання по забезпеченню охорони правопорядку та боротьбі з тероризмом, колона, яка забезпечувала відхід українських військ з оточеного Іловайська, в якій був Мочалов потрапила під обстріл терористів. В його автомобіль влучив снаряд. Як розповіли побратими бійця, він, будучи сам поранений, до останнього надавав медичну допомогу побратимам аж поки підступна куля снайпера не відібрала його життя.

Коли Олександр їхав рятувати побратимів у саме пекло Іловайського котла, він знав про оточення, але не міг залишити своїх товаришів, які тепер завдячують йому своїм життям.

Він народився на Кубі, а помер за Україну – у Полтаві увіковічнили пам’ять про бійця АТО (фото) - фото 3

Він народився на Кубі, а помер за Україну – у Полтаві увіковічнили пам’ять про бійця АТО (фото) - фото 3

 Він народився на Кубі, а помер за Україну – у Полтаві увіковічнили пам’ять про бійця АТО (фото) - фото 3

Тіло загиблого бійця дивом вдалося відшукати і ідентифікувати. Його батько зробив просто неймовірне, щоб його син спочивав на рідній землі, за яку загинув… Боєць спочатку був похований у Дніпропетровську як невідомий солдат під номером 679 і лише 6 лютого, завдяки наполегливості його батька бійця перепоховали у Полтаві. Олександр Мочалов був єдиним сином у родині. У нього залишилась дружина і 11- річна донька.

Історія бійця нікого не лишає байдужим, учні цієї школи не стримують емоцій, на очах у багатьох сльози. Саме за майбутнє цих дітей і ще мільйонів українців віддав своє життя Олександр Мочалов. Боєць мав позивний «Віва», що з латині переводиться як життя…

Не плач, матусю, я іще живий

У цинковій в’язниці я не бранець

Сльозами мою пам'ять не убий

Адже землі я відданий обранець.

Ти знаєш, мамо, не підвладний час,

Розсіяти туман мого мовчання,

Коли під Іловайськом я страждав

Я градів бачив дике полювання!

Я бачив Ад, я смерті не боявся,

Свистіли міни, мов скажений град,

Неначе вовк, із пастки вибирався,

Але своїх не кидав вовченят…

Моя «дев’ятка» рвалась «на прорив»

І мінометний обстріл скаженілий

Терзав тіла скалічені в бою,

Що ворог рвав від крові озвірілий…

Я був живий… я смерті не боявся…

Боявся друга втратити в бою,

По його крові повз на допомогу

За рідну землю, матінку свою.…

Та раптом жар, а потім німий холод

І куля снайпера поцілила у ціль

Я на вустах відчув дитинства солод

І Ангелом піднявся крізь приціл…

Тіла лежали в поті і у крові,

Я чув як плачуть в храмах матері,

Хтось помирав поранений у рові,

Збирали душі небесні поводарі.

Я бачив  як розірвані тіла розпухлі від

небесного тепла

Грузили штабелями і везли…

Не дочекались перемоги ми…

А ти, мій тату, все мене шукав,

І наче птах, об шибку  розбивався,

Надію у життя не покидав,

Коли я номером 679 вже лишався.

Але я знав, що ти мене знайдеш,

І як в дитинстві забереш до себе

З хреста сльозами номер той зітреш,

А зараз більшого для мене і не треба…

Не плач, матусю, я іще живий,

У цинковій в’язниці я не бранець

Я «ВІВА» в незакінченім бою

Алеї Слави відданий обранець…

Не плач,

матусю, він для нас живий…

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Полтава #меморіальна дошка #Мочалов #АТО

Коментарі

Оголошення
live comments feed...