Українофіл на службі Російської імперії

Історія України знає багатьох українців, які в умовах не державності змушені були розриватися між обов’язком служити Російській імперії та бажанням бути українцем і робити добрі справи на українській ниві. Такі українці – вихідці з козацької старшини, змушені були зміцнювати імперію і одночасно не давати гаснути кволому вогнику українського сумління. Таких українців було не так вже мало – Феофан Прокопович, Олександр Безбородько, родини Волконських і Муравйових-Апостолів. Одним з яскравих представників такої подвійної свідомості був князь Мико́ла Григо́рович Рєпні́н-Волко́нський, генерал,  Малоросійськийгенерал-губернатор протягом 1816-1834 років. Він народився 1778 року, походив з давнього князівського роду Походив із роду чернігівських Рюриковичів.

— † 6 (18) січня1845) — російський військовий і державний діяч, генерал від кавалерії (1828),  Микола Волконський був онуком по матері соратника Петра І фельдмаршала князя Рєпніна (пам’ятаєте у Пушкіна «птенцы гнезда Петрова и Брюс, и Боур, и Репнин»), прізвище якого перейшло до Миколи Григоровича за указом імператора Олександра I від 1 липня1801 року, щоб не припинився цей рід.

Микола Рєпнін-Волконський був одружений з онукою останнього гетьмана Кирила Розумовського. Його братом був відомий декабрист Сергій Волконський – прообраз князя Андрія Болконського у «Війні та миру» Льва Толстого). До речі, Толстой походив по матері з роду Волконських.

З дитинства Микола служив імперії. Чотирнадцяти років от роду він закінчив кадетський корпус і  перебував на військовій службі.

Після участі у війні з Наполеоном 1805-1807 років Миколу Рєпніна-Волконського послали послом у Вестфальському герцогстві (тепер у складі Німеччини). На цій посаді він зустрів нову війну з Наполеоном, під час якої він рік став генерал-губернатором Саксонії (1813-1817 роки).

Після повернення з Німеччини Микола Волконський очолив  малоросійське генерал-губернаторство, яке об’єднувало Київську, Полтавську та Чернігівську губернії. За його ініціативою було засновано кадетський корпус у Полтаві, якому присвоїли ім’я Петра І.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              Під час губернаторства Микола Григорович послідовно відстоював інтереси українського населення перед російським урядом. Цікавий факт – брат генерал-губернатора брав участь у повстанні декабристів і був відправлений у заслання до Сибіру, в той час Волконський-старший продовжував фактично керувати Україною від імені того, проти кого виступив Сергій Волконський.

Микола Рєпнін-Волконський цікавився історією України, за його підтримкою Дмитро.Бантиш-Каменський розібрав архів Нової Січі (1735-1775), у результаті  була написана «Історія Малої Росії». Мало того, користуючись повстанням поляків проти російського владування (1830-1831), Рєпнін-Волконський подав царю петицію відродити козацтво, як силу, яка могла зупинити поляків. Микола І його ініціативу не підтримав. Проте підтримав іншу ініціативу київського губернатора – відкрити у Києві університет ім. святого Володимира замість закритого Кременецького ліцею, на який впало звинувачення у підготовці польських сепаратистів.

Погляди Рєпніна-Волконського нарешті набридли царю і спричинили до його усунення. Після чого Микола Григорович емігрував за кордон.

Потім Микола І змінив гнів на ласку, дозволивши опальному губернатору повернутися в Україну. Волконський останні роки свого життя провів в Яготині на Полтавщині.

Перший ректор Київського університету Михайло Максимович познайомив князя з молодим талановитим художником і поетом Тарасом Шевченком, який наприкінці 1843 - початку 1844 років жив у його яготинському маєтку. Там Шевченко познайомився і подружився з кароокою донькою генерала княжною Варварою Рєпніною.

Шевченко виконав дві копії портрета Рєпніна роботи швейцарського художника Горнунга.

18 січня 1845 року відставний генерал, український патріот і меценат Микола Рєпнін-Волконський помер у своєму маєтку в Яготині.

Микола Волконський обділений увагою нащадків, спочатку як «мазепинець», тобто прихильник української автономії, потім – як царський генерал. Але чому про нього не  згадують зараз, невідомо.