12:58, 8 грудня 2009 р.

Тіціан - в Одесі, Малевич - у Конотопі, або Які шедеври приховує українська глибинка?

В Одесі таки Тіціан

Справедливість таки є. Замість втраченого шедевра Караваджо Одеський музей західного і східного мистецтв днями знайшов полотно Тіціана. Вже і експерти Ермітажу визнали , що "Портрет венеціанського дожа Джіроламо Пріулі" належить пензлю геніального художника епохи Відродження.

- Тепер зі стовідсотковою впевненістю можна сказати: в Одеському музеї західного і східного мистецтв зберігається справжній шедевр епохи Відродження, який, за оцінкою експертів, коштує близько 200 млн. доларів. Причому картина надійно охороняється, як і належить охороняти справжнього Тіціана, - заявив директор музею Володимир Островський. - У музеї встановлена найсучасніша система охорони, поставлені потужні грати, функціонує цілодобовий відеозапис, оновлена система сигналізації реагує на будь-який рух чи звук.

Водночас директор зазначив, що “остаточної експертизи щодо достовірності картини Тиціана в музеї поки немає”.

З нагоди такої знахідки у музеї навіть вирішили відкрити виставку під гучною назвою "Шедеври з колекції музею", яка розпочнеться 18 грудня і складатиметься з єдиної картини пензля Тіціана.

Досі Тіціан, чиє ім'я стоїть в одному ряду з такими геніями епохи Відродження як Мікеланджело, Леонардо, Рафаель, в Україні був представлений лише одним полотном у Львівській галереї - “Чоловічий портрет”. Іншими роботами художника володіють світові скарбниці мистецтва: Лувр, Уффіці, Прадо, Ермітаж і т.д. Тіціан переважно писав картини на біблейські і міфологічні сюжети, прославився він і як портретист. Йому не було і тридцяти, коли його визнали найкращим живописцем Венеції. Найбільш відомі полотна митця: "Соломія з головою Іоанна Хрестителя", "Вознесіння Богоматері", "Венера" та ін.

Українські мистецтвознавці знахідці радіють, але з висновками не поспішають .

- Було б ідеально, якщо б приїхали італійські фахівці, які спеціалізуються на Тіціані (а ще краще італійський реставратор міг би дати остаточну відповідь) чи надіслати роботу в Італію, але це доволі дорого, - розповідає мистецтвознавець Анастасія Мірошникова (Інтернет-галерея Escher). - Ця історія схожа на казку, легенду. Але, в принципі, такі щасливі казки трапляються в історії мистецтв.

- Щоб Тіціан знаходився в Україні стільки років скритий – це дуже сумнівно. Але чудеса інколи бувають у таких випадках. Можливо, мене теж згодом будуть знаходити у невідомих місцях, - сміється художник Іван Марчук. - Але мене можна дуже легко пізнати по техніці. А старих майстрів дуже тяжко відрізняти один від одного, особливо портретистів. У тій епосі всі працювали приблизно в одному ключі. Є тільки одне застереження: всі роботи Тіціана, я їх таки по світу бачив, і в Львівській галереї також, дуже почорніли. Якщо обличчя ще якось світиться, то всі одежі в нього чорні. Я не думаю, що він малював всіх у чорних костюмах, час зробив своє. Це цілком закономірно. На це треба теж зважати.

- Довести справжність Тіціана дуже важко, майже неможливо, - вважає мистецтвознавець Ірина Горбачова. - Як це так, що стільки років у музеї не знали, що це за картина? Можна висувати припущення, що це Тіціан, щоб це стверджувати - потрібна дуже велика робота. Треба залучати фахівців, які знають нюанси, особливості, властиві виключно пензлю Тіціана.

Звідки в Україні взялися мистецькі шедеври?

- Україна - центральноєвропейська держава. Всі шляхи з Західної Європи в Росію чи далі на Схід і навпаки обов'язково перетинали Україну. Міграція будь-яких речей, в тому числі декоративного і живописного мистецтва, проходила через територію Україну. (А Одеський порт – один з найбільш значущих портів країни). І вірогідність того, що будь-яка з цих робіт могла залишитися - дуже висока, - розповідає мистецтвознавець, заслужений художник України Олексій Роготченко. - Після скасування кріпосного права в 70-х роках позаминулого століття з'явилася мода збирати приватні колекції. Чисельні колекції були і у Лизогуба на Чернігівщині, і у Ханенків та Терещенків на Київщині. Надзвичайно багато робіт мігрувало у 1944-46 роках після того, як наші війська захопили Угорщину, Австрію, а згодом і Німеччину. В європейських замках було повно різного мистецького скарбу, який потрапляв в Україну. Дуже багато речей були атрибутовані (визначено авторство анонімних творів мистецтва – Авт.). Але ще більше не були атрибутовані.

Уявляєте, в Конотопі є Врубель!

Про те, що дива властиві світу мистецтва, член Національної Спілки художників України, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України Ніна Велігоцька знає не з чуток. Не так давно вона знайшла у Конотопі на Сумщині раніше невідому картину Малевича. Якось Ніна Іванівна придбала портрет дівчинки у одного з місцевих колекціонерів. І одразу за стилем і манерою зрозуміла – це Малевич. Воно і не дивно, адже родина Малевичів деякий час мешкала у Конотопі, батьківщині Велігоцької. А на портреті художник скоріш за все зобразив свою молодшу сестру Северину, - вважає мистецтвознавець. Окрім новознайденого полотна в Україні зберігається лише одна картина автора “Чорного квадрата”, і не в якісь “державній-національній” установі, а звичайному сільському музеї на Харківщині (село Пархомовка).

Але після приємного відкриття для Ніни Велігоцької почалося “ходіння по муках”. Мистецтвознавець жаліється, як складно зробити атрибуцію, довести, що це саме Малевич. Це потребує багато часу і зусиль.

- Після знахідки у Конотопі я вважаю, що все можливе. Але на власному прикладі я знаю, як надзвичайно складно доводити авторство картини. Експертизи. Складні хімічні аналізи. Потрібні зарубіжні фахівці, а ще врахувати нюанси міжнародного права.

Ніна Іванівна вірить, що в українських музейних фондах під виглядом “робіт невідомих” ховається чимало мистецьких шедеврів.

- Свого часу в Конотопі була виставлена в музеях шикарна майоліка без назви. А потім виявилося, що це шедеври Врубеля. Уявляєте, в Конотопі є Врубель! Будемо шукати - будемо знаходити.

Таємниці багатьох колекцій досі не розкриті

Найбільш значущою і коштовною картиною на теренах України мистецтвознавці вважають портрет інфанти Маргарити Веласкеса – шедевр світового рівня, що зберігається у Музеї мистецтв Богдана та Варвари Ханенків.

- Скільки я бачив Веласкеса, це єдина робота, яка мені подобається, - ділиться Марчук. - Було противно дивитися на картини Веласкеса у Метрополітен музей. Все таке парадне, на конях, мадам Помпадур - королівське мистецтво, нецікаве. А Інфанта - це справжній живопис, десь перегукується з Ренуаром, такий кольоровий, майже сучасний портрет.

- У музеї Ханенків надзвичайна колекція фарфорових речей і старожитностей римського періоду, - захоплено розповідає Роготченко. - Вони запросто могли б перебувати у приватних колекціях, які б “не засвічувалися” на широкий загал. Але у нас є можливість милуватися ними.

В той же час Марчук зазначає, що треба визнати, незважаючи на деякі прекрасні мистецькі твори, в Україні майже не представлені майстри першої величини західного мистецтва 16-18 століть.

- Всіх перебрали раніше. Спочатку це робив Лувр, Прадо, Лондонська галерея. Метрополітен музей формувався значно пізніше і платив значно дорожче. Почалася перекупка. Були гроші, тож, що вони хотіли, те і мають. Україна – це захолустя, провінція. Дуже важко сюди все проникало. Ми і досі є глухоманню. Всюди держави хизуються своїми музеями, а ми не маємо чим, тому що не любимо себе, мистецтво, своїх творців, не визнаємо, не хочемо знати.

Найбільш гучними іменами художників в Україні може похвалитися столичний Музей мистецтв Богдана та Варвари Ханенків та Львівська галерея мистецтв. У нас є Рубенс, Айвазовський, Венеціанов, Куїнджі, Левітан, Врубель, Верещагін, Шишкін, Яблонська.

- Ми можемо пишатися своїми картинами 14-16 і навіть 9-го століть. Можемо пишатися Брейгелем, - перераховує Мірошникова. - Аукціони свідчать, що в приватних руках українців збираються колекції світового масштабу, не на тисячу і на не мільйон доларів. Це теж досягнення. Картини залишаються в Україні. І цілком можливо, що свою колекцію власник заповість чи подарує, як це свого часу зробили Ханенки. Мене дуже тішить, що останнім часом колекціонувати стали українське мистецтво 19-20 століття. Це вигідно, потрібно, це підтримка вітчизняних митців.

Все, що представлено у музейних експозиціях - це лише частина мистецького айсбергу. Чи можуть українські запасники приховувати світові мистецькі шедеври? Всі опитані нами мистецтвознавці в цьому майже не сумніваються.

- Та скільки завгодно! – вважає Роготченко. - Особливо у Західних регіонах. Таємниці багатьох колекцій досі не розкриті. Зробити сьогодні повний перелік всього, що зберігається у музейних запасниках, практично неможливо, зважаючи на злидні музейних працівників. Якби хтось замовив чи була державна програма – тоді це цілком можливо зробити. І програми немає, і охочих...