Боєць АТО з Полтавщини розповів про новий рік на фронті, найзапекліший бій та ким мріє стати його син

Нам випала чудова можливість поспілкуватися з бійцем антитерористичної операції, який добровільно пішов на фронт, щоб захищати рідну землю від загарбників. Пономаренко Сергій, командир взводу протитанкової оборони 16 ОМБ недарма отримав позивний «Батя», адже він став батьком для більше ніж чотирьох сотень бійців.

Сергій Іванович був активним учасником Євромайдану і пішов добровольцем на Схід ще в першу хвилю мобілізації. Спочатку возив боєприпаси з Харківщини на всі сектори, окрім сектору «М», але не зміг пасивно спостерігати за тим, що відбувається на фронті і попросив командирів перевести його в зону безпосередніх бойових дій. Крім активної участі у бойових діях, Сергій Іванович фільмував на камеру воєнні будні.

Пан Сергій відслужив рік і був демобілізований у травні 2015 року.

- Розкажіть, хто на вас чекав вдома цей довгий рік?

- Вдома на мене чекала дружина і донька з сином. Донька вже студентка, навчається в медичному виші в Одесі, син навчається в 7 класі.

- Ви пам’ятаєте, як вас зустрічали у Полтаві?

- Зустрічали нас дуже гарно. Була присутні з адміністрації ОДА, хор запросили. Біля облдержадміністрації мене чекала дружина з сином. Донька була саме на навчанні. Першими емоціям, як ступив на землю були сльози радості. Тільки вечором, як гості розійшлися, жінка мені сказала: «Я ж сподіваюсь ти ж туди більше не поїдеш?». «Та не знаю», - відповів я. Єдина причина по якій я зараз не на Сході – це дружина і діти.

- Ви памятаєте свою першу ніч вдома. Як вам спалося?

- Спалося погано. Взагалі. Я маю чіткий сон. Перші ночі майже не спав.

- А війна сниться?

- Та ні, війна сниться рідко. Там не снилася, тут вже, вдома сниться.

- Вам доводилося втрачати побратимів?

-  Ну аякже… Юра, Костя… Тільки я з Балаклеї поїхав, там відразу шість «двухсотих». Я знав цих хлопців. Жалко… Молоді, хороші хлопці. Завжди йдуть кращі. Як кажуть люди, там на небі теж потрібні Герої.

- Чи залишилися у вас бойові побратими, з якими стали товаришувати і після демобілізації?

- На війні я познайомився з чудовим чоловіком Чехом Толею. Я казав командиру, мені б краще з десяток таких «Чехів», чим сорок бійців. Славік, Саня з Диканьки… Один сумчанин, Юрій, з ним ми зідзвонюємося. Спілкуюся і з тими, хто залишився на фронті. Це Вася з Кременчука. Позавчора з ним розмовляли

- Ви дивитеся новини?

- Я як їх подивлюся, то краще не дивитися. Стараюся дивитися їх як можна рідше.

- Після того, як ви повернулися, чи можете ви сказати, чи співпадає картина в ЗМІ з тим, що там відбувається насправді?

- Ні не співпадає. Мені здається, вся справа в тому, що журналісти монтують, так як їм кажуть згори. Що їм говорять, те вони й роблять. Картинку монтують так, що складається зовсім інше враження.

- Що було найскладнішим після повернення?

- Складнощі виникли, коли приїхав у відпустку. Я йшов вулицями міста і бачив, що в свідомості людей нічого не змінилося. Там війна, щодня гинуть люди. А тут мир, молоді хлопці, які мали б захищати країну серед білого дня пиячать. Тут якийсь паралельний світ.

- Чи змінилося ваше ставлення до людей після Сходу?

 - Я в свої 43 роки прозрів. Побачив таке, чого не думав колись побачити. Я застав ще ті часи, коли 9 травня діди з орденами приходили, розповідали за війну. Я це сприймав якось так несерйозно, по-дитячому. А тут все по-іншому, тут 400 чоловік, кожен зі своїм характером, до кожного треба свій підхід, находити контакт. Адже в кожного зброя, в кожного можуть здати нерви. Ми постійно говорили з людьми. Різне було, в того жінка зраджує з кумом, поки чоловік воює. Я ж говорив в таких випадках, приїдеш – дівчат вистачить, не переживай. Всього було. Набачився і патріотизму… Я б хотів би спитати у дідів, які пройшли війну, а як у них було. Бо такої гібридної війни ще світ не бачив. Стоїть їхня «саушка», стріляє між жилим домом, а відповісти їм не можна, бо жилий дім. Вони по нашим блок-постам гатять, а нам не можна.

- Ви були мобілізовані  першу хвилю. Як у вас було з забезпеченням?

- Я ніколи не жалівся і хлопцям своїм говорив, ніколи нікому нічого не розповідайте. Коли дзвонять і скиглять, я вважаю, що це не чоловіча поведінка. Треба говорити, що все добре, ікру червону з маслом кожен день їмо (сміється. ред). Домашнім не потрібно це все знати. Я хлопців налаштовував, що не треба дзвонити, якщо ранили. Ви ж розумієте, який це стрес для рідних. Постійно їм це казав, а вони слухали.

- Чи поїдете відпочивати до Криму?

- Поїду, тільки в Крим український. Бо я більше ніякого не визнаю і не знаю. В окупаційний Крим не поїду, я себе не змушу… Як це?

- Чи вважаєте зрадником тих, хто перейшов на бік «ЛНР», «ДНР» прийняв окупацію Криму? Це зрадники чи пристосуванці?

- Та не ті й не інші. Треба себе завжди ставити на місце супротивника чи опонента. Щоб ти вибрав в тій ситуації. Ми тут розумні, бо в нас все під боком, а там… Може комусь і прийшлось прийняти інший колір, але вибачте мене, коли тут якось їхав у таксі. Віз доньку на вокзал. Тариф – 35 гривень, дав 50, чекаю решти. А таксист починає розповідати, що він з Луганська, доводиться «бомбити», а там залишив дім… Натякає, щоб я округлив суму до 50 гривень. А я кажу йому, що рік "відбомбив" за твій Луганськ. Я вважаю так, вивіз родину і повертайся, воюй за свій дім, за свою землю.

- А у вашому взводі були вихідці зі Сходу?

- Ні, в нас лише полтавські. Ні на блокпостах, коли розвозив боєприпаси, не зустрічав «місцевих». Взагалі дуже мало східняків пішли добровольцями.

- Перемиря. На вашу думку чи є сенс в ньому?

- Абсолютно ніякого. Тоді, коли українські війська йшли вперед, не треба було зупинятися. Впевнений, ми б зачистили і Донецьк. Тоді, до оголошення першого перемир’я, хлопці були на куражі від перемоги і готові були йти вперед і звільняти українські території.

- Ви є на даний момент резервістом. Чи можуть вас ще призвати на службу. Якщо так, то чи підете ви знову в зону АТО?

- Мене поставили в резерв на 5 років. І якщо призвуть, то я піду не роздумуючи.

- Як ваш син ставиться до того, що ви тепер Герой?

- Гордиться звісно. Приміряє медалі (Сергій отримав медалі «Учасник АТО», «Ветеран війни» та ін.). В школу до сина мене запрошували, ходив я, спілкувався з школярами.

- А син не висловлює бажання стати військовим?

- Ще не вирішив, але я йому однозначно сказав, ти підеш служити в армію, відслужиш півтора року. Така хлоп’яча школа зайвою не буде. Я відслужив два роки при Радянському Союзі, то це мені дало знання, які стали в нагоді в АТО.

- Свій 42-й день народження ви святкували на фронті. Розкажіть як це було. Як вас вітали?

- Це було поблизу Артемівська. Гарно вітали, хлопці влаштували свято, з музикою, подарунками. Дарували те, що було під рукою: гранати, снаряди… Потім навіть «фейєрверк» запустили в бік противника, щоб знали і там, що у нас свято.

- А новий рік як зустріли? Під обстрілами?

- Новий рік ми святкували поблизу Дебальцеве. Знайшли розбитий магазин, в якому було вибите лише одне вікно. Ми його затулили, натопили і так святкували.

- Який бій був найзапекліший?

- Найтяжче було перед Старим новим роком – 13 січня. Крили нас так, як, мабуть, ні разу за весь рік. Нас так накривало снарядами, що ми не то що носа не потикали з укріплень, а й поворушитися не могли. А взагалі, там рік пройшов як один день. Ми ніколи не сиділи без діла, постійно були у русі.

- Доводилося вступати в ближній бій?

- Ні, адже це якась гібридна війна. Вони луплять по нас без розбору, але підійти бояться. Правда доводилося і затримувати сепаратистів. А вони п'яні, в кишенях "доза".

- Чи був на фронті якийсь випадок, який запамятався найбільше?

- Так, був. Якось один боєць зібрався спати в кабіні вантажівки, та я його відмовив і він залишився спати в бліндажі. Коли вранці ми вийшли з укріплень, то побачили, що від вантажівки з боєприпасами залишилися лише колеса… Він був настільки шокований тим, що міг запросто загинути, аби лишився спати в кабіні, що пообіцяв мені, що як повернеться додому і як у нього народиться син, то назве його в мою честь Сергієм, адже вважає, що я врятував йому життя.

- Чи пропонували вам йти в політику?

- Так пропонували, але я відмовився. Надто запальний, можу не стриматися. А взагалі, я ніколи не думав, що в свої 43 роки мені доведеться воювати. І ще з ким – з Росією. Міг уявити, Корею, Китай, але не з Росією…

Сергій Іванович крім неймовірних спогадів і вражень привіз з фронту унікальну підбірку відео та фото з місць бойових дій. На свою камеру він фільмував воєнні будні, свята, зустрічі з волонтерами. Зафільмував боєць і зустріч з українським співаком Олегом Скрипкою, коли він з невеличким виступом завітав до військових. Іноді зйомку переривали обстріли. Можливо, колись ці кадри увійдуть у фільм про війну, який закінчується перемогою.

Полтава боєць АТО
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
299 переглядів в листопаді
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань

Суспільство
У всіх щасливих людей у дитинстві обов'язково є бабуся. Але у дуже щасливих людей у дитинстві є дідусь. Віта про це знала як ніхто. Її дитинство – суцільне безкінечне літо. З маками, жоржинами, жуками-сонечками, крученими паничами, гарячим піщаним берегом Ворскли і дідусем. Власне, якби не дідусь Толя, хто зна, чи була і б Віта… Вкотре приїхавши з далеких і важких заробітків, дід Толя (який дідом тоді ще не був) застав своє сімейство – дружину Ірину Петрів...
Суспільство
16-го листопада сталася пожежа у п’ятиповерховому житловому будинку у селищі Велика Круча Пирятинського району. Вогонь охопив квартиру на 2-му поверсі. На місце події приїхали 6 чоловік зі складу 19-ї Державної пожежно-рятувальної частини та 3 одиниці техніки. Через сильне задимлення рятувальники працювали у апаратах захисту органів дихання. Під час гасіння пожежі рятувальники вивели із будинку 10 людей, у тому числі – двох дітей, які мешкали у сусідніх кв...
Суспільство
Виступи місцевої влади часто свідчать про відсутність достатньої кількості лікарів, що робить нагальними заходи із залучення медичних працівників на роботу. Сьогодні, місцеві стимули для лікарів передусім передбачають компенсацію проїзду, надання надбавок та премій. Аналітики дізналися, яким чином влада підтримує медиків в Полтавському районі та в Полтаві, а також, скільки на це виділяють коштів. Медична реформа в Україні триває. Протягом 2018 року первинн...
Суспільство
16-го листопада у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського відкривають першу філателістичну виставку «Полтавафілекспо». Присвячена вона 100-річчю випуску перших поштових марок України. У експозиції виставки – сотні марок, листівок, поштових конвертів із різних періодів української держави. Найбільш урочистою подією під час відкриття виставки стає Спецпогашення марки, спеціально випущеної до 100-річчя спеціальним штемпелем із написом «100 р...
Суспільство
15-го листопада у Полтаві провели вже 12-ий благодійний бал «Допомогти так легко». Проходив він у Міському будинку культури. Відвідали його понад 600 студентів із різних навчальних закладів міста. Вхідний квиток на бал коштував 50 гривень. Зібрані під час проведення балу кошти вже вдруге передадуть на лікування 5-річного полтавця Єгорки Басараба, який лікується після операції із видалення пухлини головного мозку. Мама хлопчика, Марина, розповіла, що Єгорка...
Суспільство
«Малі архітектурні форми (МАФи) - об'єкти обладнання та благоустрою території, які задовільняють утилітарні та естетичні потреби людини. Це невеликі споруди декоративного, допоміжного чи іншого призначення, що використовуються для покращення естетичного вигляду громадських місць і міських об’єктів, організації простору та доповнюють композицію будинків, будівель та їх комплексів. Полтава – невелике місто, але зі значною кількістю жителів та туристів. МАФи...
Пригоди
Важкий випадок отруєння стався 15-го листопада у Кременчуці. Місцевий 39-річний мешканець після вживання в’яленої риби потрапив до лікарні із діагнозом гострий панкреатит. Зараз чоловік перебуває у реанімаційному відділенні. Стан здоров’я потерпілого – важкий. Раніше на Полтавщині немовля отруїлося колодязною водою.
Суспільство
Сьогодні в Україні відзначають професійне свято теле- та радопрацівників. Відзначають це свято із 1994-го року. Укртелерадіокомпанія запропонувала керівництву держави обрати саме цей день, тому що 16-го листопада у далекому 1924-му році у Харкові вперше вийшла у ефір передача Українського радіо. Окрім телевізійників та радійників зараз це свято відзначають і представники Інтернет-ЗМІ, і фахівці зв’язку, які забезпечують мільйонам людей доступ до інформації...
Пригоди
Пожежа сталася 15-го листопада близько 6-ої ранку у місті Кобеляки. На вулиці Покровській загорівся легковий автомобіль ВАЗ-2114. На місце прибули працівники 7-ї Державної пожежно-рятувальної частини та 1 одиниця техніки. До 6:30 пожежу ліквідували. Травмованих та загиблих немає, причину пожежі встановлюють. Про це повідомляє офіційний сайт ГУ ДСНС України у Полтавській області. Нагадаємо, раніше на Полтавщині загорілося кафе.