Історія незламності Владислава Ковтуна: ветеран із Полтави про війну, протезування та нові мрії

Владислав Ковтун виріс у родині військових і сам пов'язав своє життя з армією. Після початку повномасштабного вторгнення продовжив службу. Під час виконання бойового завдання наступив на міну та втратив ногу. Сьогодні ветеран ходить на протезі, займається волейболом сидячи і петанком та хоче допомагати побратимам, які проходять шлях від поранення до повернення у цивільне життя.

Владислав прийшов до війська у 2015–2016 роках. У його родині військовими були дідусь та інші родичі, тож чоловік вирішив продовжити цю традицію.

Спочатку служив у Полтаві — в Інституті зв'язку, де був старшим механіком апаратної. Згодом залишив службу, але пізніше знову підписав контракт із 18-ю бригадою армійської авіації. Саме там його застала повномасштабна війна. Згодом військового перевели до 5-ї штурмової бригади.

Під час виконання бойового завдання Владислав перебував на позиції, яку кілька днів поспіль інтенсивно обстрілювали. Підрозділу довелося відходити. У темряві військовий наступив на міну. Після вибуху він не міг підвестися. Першу допомогу надавав побратим, а згодом Владислава евакуювали. Через ускладнення лікарям довелося провести ампутацію вище коліна.

Після поранення чоловік опинився в Тернопільській обласній лікарні. Спочатку не знав, що робити далі, однак важливу підтримку отримав від людей, які вже користувалися протезами.

У найважчий період важливою опорою для Владислава залишалася його родина. Дружина Марина та діти чекали на нього вдома і допомагали знаходити сили рухатися далі.

Близько восьми місяців Владислав проходив лікування та реабілітацію на заході України. Протезування відбувалось у Винниках, у «Superhumans Center». Після повернення до Полтави продовжив реабілітацію вже тут. За словами Владислава, держава забезпечує можливість протезування та подальшого обслуговування протезів.

Поступово ветеран повернувся до активного життя та почав займатися спортом. Він приєднався до громадської організації «Міцні духом», де тренується у волейболі сидячі та петанку.

Владислав вже брав участь у своїх перших змаганнях із петанку в Кривому Розі. Разом із командою з волейболу сидячи він також представляв Полтавщину на змаганнях у Вишгороді.

Тепер його спортивна мрія — потрапити до збірної України із волейболу сидячи.

Наразі ветеран хоче розвиватися у спорті, але водночас прагне допомагати іншим військовим, які отримали поранення.

Разом з учасниками ГО «Міцні духом» він займається питаннями безбар'єрності та підтримки ветеранів. Каже, що важливо, аби люди з інвалідністю могли повноцінно пересуватися містом, заходити до громадських місць та почуватися комфортно у власному місті.

За можливість України залишатися вільною люди щодня платять високу ціну. Історія Владислава одна з них. Але це не лише історія про важке поранення та втрату. Це історія про повернення до життя, нові цілі та бажання бути опорою для інших.

Своїм побратимам і посестрам Владислав радить не замикатися в собі, звертатися по допомогу та спілкуватися з тими, хто вже пройшов цей шлях.