14 березня в Україні відзначають День добровольця — день людей, які у найскладніший момент для держави стали на її захист за власним покликом. Один із них полтавець Артем Погорілий. У перші години повномасштабного вторгнення він разом із друзями та побратимами пішов до військкомату, щоб боронити рідне місто та країну. Після важкого поранення наприкінці 2022 року чоловік не залишив службу суспільству: сьогодні він допомагає ветеранам знаходити сили для нового життя через спорт і підтримку одне одного.
«Не втрачаючи часу, пішли реєструватися у військкомат»
До початку повномасштабної війни Артем Погорілий працював інструктором-методистом у дитячо-юнацькій спортивній школі, мав власну справу у сфері ремонтно-будівельних робіт. Повномасштабне вторгнення росії в Україну для Артема Погорілого, як і для мільйонів українців, було неочікуваним.
«24 лютого 2022 року по всім телеканалам, по всім засобам масової інформації прийшли повідомлення, відео, фото, що Росія вторглася повномасштабно в нашу державу», — згадує він.
У перші години люди намагалися зрозуміти, що робити далі. Артем одразу зв’язався з друзями та побратимами, з якими підтримував контакт ще з часів Революції Гідності.
«І через декілька годин порад, що робити, не втрачаючи часу, так як ворог наближався вже до Полтавської області, пішли реєструватися на той час у військкомат», — розповідає він.
Перші дні служби
Початок служби був непростим. Багато добровольців не мали військового досвіду, тому навчання і підготовка відбувалися просто на місці.
«Перші дні служби це була комплектація і злагадження безпосередньо в міському територіальному центрі. Нас комплектували, навчали, так як більшість хлопців були не досвідчені, навіть без строкової військової служби».
Згодом добровольці разом із військовими почали відтісняти російські війська від Полтавської області, формувалися підрозділи та батальйони.
Спочатку Артем служив у роті охорони Полтавського військкомату. Пізніше добровольці вирішили піти далі — туди, де були потрібні найбільше.
«Наприкінці весни формувався окремий стрілецький батальйон, куди ми своїм відділенням в цьому складі першими зголосилися піти, тому що вже хотілося максимально дій».
У вересні підрозділ отримав наказ вирушати на схід. Місцем дислокації стала Дружківка Донецької області.
«99,9% — це були добровольці»
У перші дні великої війни більшість тих, хто ставав до лав оборони, робили це за власним покликом.
«В перші дні повномасштабної війни 99,9% — це були добровольці. Були поодинокі хлопці, які тим чи іншим чином пройшли АТО, ООС, і мали якийсь досвід… А так, що в нашому відділенні, що у взводі, що в роті це були максимально добровольці, які в першу чергу пішли захищати своє місто, свою область і, звичайно ж, країну».
Нова місія у цивільному житті
Наприкінці 2022 року Артем Погорілий отримав важке поранення. Після складного лікування і реабілітації він почав займатися адаптивним спортом і брати участь у ветеранських змаганнях.
Саме тоді з’явилась ідея допомагати іншим військовим, які пережили важкі поранення.
«Зрозуміли, що це необхідно. Тим паче, що, на щастя, більшість моїх побратимів продовжують нищити ворога і в силу того, що особисто мені вже ніяк долучитися до цього процесу, потрібно було робити щось в тилу».
Спочатку все починалося з ініціативи невеликої команди однодумців. Вони проводили тренування, займалися плаванням, силовими вправами, грали у волейбол. Згодом стало зрозуміло: таку діяльність потрібно розвивати.
Майже рік тому вони офіційно створили громадську організацію «Міцні духом».
«Для того, щоб, в першу чергу, підтримувати хлопців і дівчат, які повертаються з важкими пораненнями», — пояснює Артем.
Сьогодні до організації долучаються не лише ветерани з пораненнями, а й військові у відпустці, члени їхніх родин, а також родини загиблих захисників.
За словами Артема, адаптивний спорт — це лише один із інструментів відновлення. Найважливіше — підтримка та спільнота.
Саме тому організація працює не лише над спортивними тренуваннями, а й над соціальною адаптацією ветеранів.
«Нічого не можна робити для ветерана без ветерана», — наголошує Артем.
У День українського добровольця історія Артема Погорілого нагадує, що добровольці — це не лише про перші дні війни. Це про людей, які продовжують служити країні навіть тоді, коли їхній фронт змінюється. Хтось тримає оборону на передовій. А хтось допомагає побратимам повернутися до життя після війни, знаходити нові сили й сенси.
Сьогодні поруч з Артемом його родина — дружина та маленька донька. А також ветерани, для яких підтримка побратимів нерідко стає першим і найважливішим кроком до повернення до цивільного життя.
Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.