«Прийду з війни і гляну в очі...». За які духовні цінності найбільше переймаються українські бійці на передовій?

Це питання поставила собі журналістка Полтавського обласного телебачення, автор і ведуча передачі «Культурний простір» - Анастасія Гладка.  Відповідь шукала у  поезії бійців, які  воюють за нас.

Ось кілька поетичних рядків  невідомого бійця із зони АТО,  який там на війні  розуміє значно більше за нас і йому болить:

Я прийду з війни і гляну в очі
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,

Розповім трішки, що бачив я...
Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,
Чекали задовго таксі, змокли під дощем,
Як ми боялись заснути, навіть на мить,
Від пострілів "градів", ще й гроза гримить.
Та ми звикли спати під шум мінометів,
Чергували, щоб інші "дрімнули"... не в наметі...
Ми спали, там, брате, у ямах холодних,
Де гріють лиш мрії і туга за домом.
Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка - один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Ніхто і ніколи про це не говорив.
Найстрашніше, до чого там звикаєш,
Це, що кожного дня когось втрачаєш..
І не знаєш... може завтра ТИ...
Але ми вже звикли... Змогли... Змогли...
Ми не герої, як ви говорите...
Тут люди дуріють, стають душевно - хворими...
Це все від війни... від великого горя,
Але більшість - сильна. Сильніша крові і болю...
Ми тут, бо ВИ там маєте жити у спокої,
Ми тут, бо так само хочемо миру...
І навіть, коли я лежу в окопі,
Ніколи не думаю про могилу...
Я мрію про дім, про роботу, сім'ю,
Як же хочу скинути з себе броню...
Допоможи, полюби життя,
Там де мир, там - щастя.
Не шукай собі зла.

Для того, щоб змінити життя на краще в історії трапляються революції, для того,щоб  пробудити націю від сплячки, на жаль, проливається кров. Війна в Україні  -  не випадковість,  а людська, хоч і жорстока забаганка. Нині багато людей на мирній території не розуміють, а точніше  не знають як поводити себе у цій страшній  ситуації.

Хтось просто сіє паніку, дехто озброюється патріотичними гаслами та розфарбовує сторінку у соціальних мережах жовто-блакитним кольором, є люди, які   переймаються  глибоко в душі, а вночі, аби  заснути вживають заспокійливе. Покоління бабусь і дідусів  приносять волонтерам усю свою  скромну пенсію  на потреби бійцям. Заможні люди найчастіше поспіхом збирають речі і  виїздять за кордон з «рожевою» надією на краще, таке собі, майбутнє.  Та є, на жаль, і   такі, які за сприятливої  нагоди вигрібають у держави останнє, поки що...

Зараз в Україні стало страшно жити, у дієвість державних діячів віриться мало. Пересічна   людина  гостро відчуває свою беззахисність.  Для кожного з нас нині один день мирного неба над головою - свято, кілька гривень у гаманці  - це вже  добре, а якщо є дах над головою, рідна людина поруч, щоранку сходить сонце і повітря  вистачає, то  взагалі щастя. Віриться, що у душах кожного українця відбувається переосмислення. 

Зараз будь-що треба посміхатися, будь-що віднаходити у собі добро, починати змінювати своє життя і душу  вже сьогодні, у супереч тій злобі, жорстокості, звірства, ненависті, які заполонили Схід  нашої країни. Але знову ж таки,  не для того, щоб хтось,  можливо, побачив і оцінив ваші дії. Не на публіку, а щиро. 

Здається, що під час війни негоже було б говорити про недоліки українців, людські недоліки. Однак, чи не здається вам, що однією з вагомих, чи навіть ключових причин війни в Україні є саме людська недбалість? Не достатня любов і увага до країни в якій живемо, напускний патріотизм,чи гірше - націоналізм... Ми щось упустили, щось не врахували...

Страшний порок  українців, описаний  ще Іваном Нечуєм - Левицьким у "Кайдашевій сім'ї" ще у кінці 19 століття  - заздрість і жадоба, бажання наших предків українців будь-якою ціною створити своє особисте благополуччя.

Україна наче і не змінилась у 21 столітті, вона ніби "окайдашіла", яку Нечуя-Левицького знову: «На тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки кинеш оком. Увесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля».

Соромно усім тим, "хто ще під дахом радіє сонцю" допустити знищення України, знищення тих  не збережених колись  духовних  цінностей. І головне -  знищення свідомих людей -  наших  козаків, які на передовій змушені спокутувати наші гріхи.

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

. Пожалуйста, используйте форму отзывов для оценок и рецензий, для вопросов и обсуждений - используйте форму комментариев, а не отзывов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов. Для оценок и рецензии используйте форму отзывов