Московський Кремль... у Головачі

Ще тридцЯть років тому, коли навчально-оздоровча база "Волошка" у селі Головач під Полтавою (більше знана в народі як "Василёк") була всесоюзною здравницею, тут відпочивали десятки тисяч дітей з усіх куточків Радянського Союзу

На її території проходила алея Космонавтів, де можна було дізнатися чимало цікавого про космос та його підкорювачів. А ще у "Волошці" розміщувався чудовий звіринець. Було там і велике озеро з дерев'яними будиночками, в яких жили лебеді. Усе це приваблювало дітей і наповнювало їхнє життя цікавим пізнавальним змістом. Та навіть дорослі, які приїздили до дітей, залюбки прогулювалися чистенькими табірними доріжками, милуючись природою та оригінальним оформленням "Волошки".

Одним з об'єктів, що привертав у таборі особливу увагу, була копія Московського Кремля, щоправда значно зменшена. Нещодавно ми дізналися, що цю споруду ній площі у Москві, та всім було цікаво дізнатися, що ж таке Кремль?

Минули роки... Всесоюзна здравниця стала "нерентабельним об'єктом", тут уже давно не чути дитячого сміху, а на воротах висять здоровенні замки. На табличках, вивішених на огорожі, пересторога про те, що територія є приватною власністю й охороняється собаками. Кремль чомусь не приватизували, й він залишився на волі, поза огорожею. Тут його й дістала місцева молодь, котра почала вносити у споруду "художні" корективи. Потроху стали розбирати цеглу, наробивши дірок. Та й час — невблаганний руйнівник — не стоїть на місці. Був кремль —і залишилося півкремля.

Нещодавно ми дізналися, що цю споруду при оздоровчих базах і таборах. 1990 року створив місцевий художник Ярослав Буйня.

Свого часу саме в Ярослава Михайловича визріла ідея побудувати міні-кремль, і він дуже хотів її втілити. Звернувся до директора навчально-оздоровчої бази "Волошка" Івана Георгійовича Корольова, і той до задуму художника поставився дуже схвально.

Усі матеріали за кресленнями виготовляли на заводі залізобетонних виробів. І коли споруда була майже готова, директор "Волошки" засумнівався, чи доцільно робити гвинтові східці, що ведуть до оглядового майданчика на шпилі кремля. Керівник побоявся, що який-небудь екстремал може звалитися на землю, а потім — відповідай за нього. За таке могли виключити з лав КПРС і усунути від керівництва. Отже, щоб бути подалі від "гріха", художник розпорядився замурувати всі входи-виходи в кремлі, і відтоді ним можна було тільки милуватися.

Ярослав Буйня розповів і про звіринець у "Волошці" — один із небагатьох, що діяли При оздоровчих базах і таборах. 1990 року для нього було придбано левеня, в якого була кличка Ахілл. Звір спочатку жив у квартирі художника. Його виховували, як малу дитину, хоча він від цього не втрачав грізності: всі нічийні собаки, що жили в окрузі, переселилися аж ген за околицю Головача. А коли лев набрав достатньо ваги і сили, його довелося переселити в клітку, що знаходилася у звіринці.

Нажаль, нещодавно Ярослава Михайловича нестало, він пішов за межу вічності, та пам'ять про нього надовго залишиться в серцях односельців. А знали Ярослава Михайловича, як людину мистецтва — як художника. Його залишені нащадкам роботи часом нагадують Куїнджі, Шишкіна, Вериківського... Та ні, вони найбільше нагадують Ярослава Буйню з його неперевершено оптимістичним поглядом на життя.

Ярослав Михайлович був упевнений, що базу "Волошка" коли-небудь відродять. І місцеве керівництво нібито не ставить крапку в історії табору з квітковою назвою. Так, може, знову розквітне "Волошка", а на її території поставлять ну, приміром, не кремлівську стіну, а щось інше (до чого нам тепер Московський Кремль?). Та й той, безгоспний, можна перефарбувати в національні кольори... Так що, люди добрі, головачани, не поспішайте розбирати мистецтво по цеглинах!