Парашутист-мінометник із Полтавщини воював із фашистами й після Дня Перемоги

Як склалося життя і коли насправді закінчилася війна для молодого парашутиста-мінометника.Іван Михайлович Бутенко народився 8 вересня 1924 року в селі Черкащани Миргородського району. 1939-го у рідному селі він закінчив школу-семирічку, після якої хлопцю запропонували навчатися у фабрично-заводському училищі №65 (ФЗУ) у Донецьку.

– У Лубнах зібрали спеціальну комісію, яка відібрала 70 осіб для навчання. Від кожного села – один-два представники. Я подумав і погодився, – згадує Іван Михайлович. – Відвезли нас у Донецьк поїздом.

Навички, здобуті в училищі, за плечима довго не довелося носити – після закінчення навчання 1940 року хлопець пішов працювати на військовий завод №144, на якому виготовляли боєприпаси. Тут Іван Михайлович працював за свердлувальним станком.

«В армію брати не хотіли, бо не мав 18 років»

Із початком війни 1941 року завод евакуювали на Урал, а робітників розпустили по домівках. Але Іванові Бутенку повертатися додому не хотілося. Він загітував двох хлопців із Попівки (село Миргородського району) їхати в місто Копєйськ Челябінської області на військовий завод №114. Ті погодилися.

У рідне село Черкащани Іван Михайлович повернеться лише після демобілізації 1947 року. Там у нього залишалися мати Уляна Дмитрівна і два молодші брати – Андрій та Микола. Андрій був у німецькому полоні на тяжких роботах у каменоломнях, після війни повернувся додому. Молодший брат весь час у війну залишався з матір’ю, адже був малим.

На заводі у Копєйську хлопці працювали до жовтня 1942 року.

– Цього ж року я написав заяву, що хочу до лав Червоної армії, – говорить Іван Михайлович. – Але мене брати не хотіли, бо тоді ще не виповнилося 18 років.

Лише у грудні 1942 року хлопця призвали у Таллінське воєнно-піхотне училище, де він навчався 5,5 місяця. Чоловік говорить, що служба була тяжкою, а естонці поводилися з українцями та росіянами досить жорстоко.

До закінчення навчання та отримання офіцерського звання залишалося півмісяця,  і тоді хлопець дізнався, що в училищі відбувається набір на фронт.

– Куди братимуть і кого, було незрозуміло. Але я, маючи нагоду, підійшов до комісара і сказав, що добровільно бажаю воювати. Той мені не відмовив.

Парашутист-мінометник переможно пройшовся визволеним Віднем

Потрапив Іван Михайлович до 14-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, де готували парашутистів-мінометників, для того щоб викидати їх згори в тил ворога. За час служби він здійснив 30 навчальних стрибків: 20 – з аеростата, 10 – із літака.

Довідка:

Аеростати – літальні апарати, які  широко застосовували під час Другої світової війни для спостереження у військовій розвідці та коригування артилерійського вогню, а також для захисту важливих об’єктів і міст від атак ворожої авіації. Їх піднімають густою сіткою на висоту, яка досягає 4,5 км і вище.

1944 року десантників перекинули в Білорусь, у район міста Осиповичі. Тренування тривали й там.

1945 року повітряну армію відправили на допомогу 2-му і 3-му фронтам, які на той час протистояли фашистам біля Дунаю та біля озера Балатон. У цих боях радянські війська розбили німців, а пізніше ввійшли в Австрію та 15 квітня 1945 року пройшлися парадом її столицею – Віднем. Серед переможців крокував і Іван Бутенко. За участь у боях його нагородили орденом Великої Вітчизняної війни II ступеня, орденом «За мужність» та багатьма медалями, а також присвоїли звання підполковника.

Довідково

Битва біля озера Балатон – остання оборонна операція радянської армії проти фашистських військ. Німецьке командування навесні 1945 року вирішило здійснити контрудар в Угорщині. Воно планувало відкинути радянські війська за Дунай, ліквідувавши тим самим загрозу Відню і південним районам Німеччини.

Отримавши нові боєприпаси та поповнивши особовий склад, радянська армія (1943-го Червону армію перейменували на радянську – авт.) вирушила до Чехословаччини. Звідти в її складі разом із іншими солдатами Іван Бутенко йшов фронтом аж до бою в селищі Веселечко 7 травня 1945 року.

Брав участь у боях у Чехословаччині після 9 травня

– 8 травня Радянський Союз офіційно переміг фашистську Німеччину. Радянські люди та жителі звільнених держав  святкували День Перемоги, але для нас, бійців, цього дня війна не закінчилась. Німецьке угруповання, 250 тисяч війська, не прийняло капітуляцію, а хотіло здатися Америці. Ми отримали наказ знищити це угруповання, – розповів Іван Михайлович.

Отже, радянська армія, у складі якої воював і Іван Бутенко, у лісових масивах на території Чехословаччини добивала німецьких солдатів 11, 12 і 13 травня. Тож війна для Івана Михайловича та його бойових побратимів закінчилася насправді лише 13 травня 1945 року.

Під час військових дій у Чехословаччині Іван Михайлович узяв у полон двох німецьких солдатів. Говорить, що вбивати людей, хоча вони й належали до ворожого табору, було шкода.

– Їх було двоє: один – молодий, як і я, інший – старший. Старший почав проситися, щоб я не стріляв, жестами показувати, що в нього вдома четверо дітей. Тож я пожалів їх обох і просто здав у штаб.

Зараз Іван Михайлович шкодує, що не взяв тоді у німецьких солдатів адресу, адже не знав, що колись СРСР та Німеччина товаришуватимуть.

Життя після війни

Іван Бутенко демобілізувався у січні 1947 року і повернувся у своє рідне село Черкащани. Протягом 38 років незмінно працював на Черкащанській державній ветеринарній дільниці. Там і зустрів майбутню дружину – Галину Іванівну, яка працювала у цьому колгоспі ланковою.

Парашутист мінометник із Полтавщини воював із фашистами й після Дня Перемоги

Іван Михайлович із дружиною Галиною Іванівною

Сьогодні подружжя живе у селі Дібрівка Миргородського району, їх навідують син Михайло та онуки.

87-річний ветеран говорить, що після війни кожного року відзначав із друзями-фронтовиками День Перемоги (хоча офіційно його до 1965-го і не святкували – авт.). Зараз Іван Михайлович – голова Дібрівської ради ветеранів. Каже, що спілкується зі своїми однополчанами, при нагоді відвідує Миргородську раду ветеранів. Війна й до цього часу сниться колишньому фронтовику-мінометнику, він пам’ятає своїх однополчан, згадує події тих часів.

Із тими ветеранами, які змінили свою думку про війну і вважають, що краще б у Великій Вітчизняній перемогла Німеччина, Іван Михайлович не погоджується.

– Краще б під гітлерівською Німеччиною ми не жили, – каже колишній фронтовик-мінометник. – Бо Гітлер сказав приблизно так: «Мені не важливо взяти Москву чи Ленінград – потрібно повністю знищити Радянський Союз». Він кинув усі резерви Німеччини на боротьбу з нами, а це 190 дивізій, 5 тисяч літаків, 4,5 тисячі танків, 48 тисяч різної зброї та мінометів, тож ми не мали вибору, потрібно було боротись.

Незважаючи на те, що Німеччина мала і технічну, і чисельну перевагу, Іван Михайлович вважає, що Радянський Союз здобув перемогу завдяки самовіддачі та патріотизму солдатів, яких, за його словами, було призвано в армію близько 30 мільйонів.

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

. Пожалуйста, используйте форму отзывов для оценок и рецензий, для вопросов и обсуждений - используйте форму комментариев, а не отзывов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов. Для оценок и рецензии используйте форму отзывов