У Полтаві відбувся вечір, присвячений Ліні Костенко

Полтавці читали вірші Ліни Костенко у день 83-річчя поетеси

Учора в Полтаві відбувся літературний вечір, присвячений поетесі Ліні Костенко. Організатор - Громадський Рух "Народний Фронт Полтавщини".  Так, видатній письменниці виповнилося 83 роки. З цієї нагоди полтавці зібралися в одному з пабів міста, аби насолодитися творчістю талановитої жінки, авторки відомих афоризмів «Здушили сльози — не виходь на люди. Болить душа — не виявляй на вид», «Чи нас Господь почує усіх разом, коли так просить кожен про своє»? та інших.

«Висока, поважна, красива і горда — вона схожа на королеву. Вона уособлює тип прекрасної української жінки, яка увібрала від природи все: статуру, красу, талант, розум, жіночу мудрість, доброту, любов до своєї культури.

Ліна Костенко була однією з найперших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950–1960-х років.

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу». Так представили організатори поетесу.

На захід прийшли представники незалежного мистецького об’єднання «Magnum Opus». Під час літературного вечора прочитати щось з поезії Ліни Костенко міг кожен бажаючий. Після основної частини заходу своїми власними віршами з присутніми поділилися і молоді полтавські поети: Роман Могилат, Ольга Лозовська, Роман Повзик, Анна Єгорова та інші.

Та на жаль, не всі бажаючі змогли прийти на літературний вечір. Відтак, пропонуємо читачам «скуштувати» замість торту іменинниці трохи не менш смачнючої поезії Ліни Василівни Костенко.

Той клавесин і плакав, і плекав чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.

Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.

На голови, де, наче солов’ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.

Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.

А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.

Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.

«Ісус Христос розп’ятий був не раз...»

Ісус Христос розп’ятий був не раз.
Там, на Голгофі, це було уперше.
Умер од смерті, може,— від образ,
і за життям не пожалів, умерши.
А потім розп’яли на полотні,
у мармурі, у гіпсі і в граніті.
А потім розп’яли його в мені,
і розп’яли на цілім білім світі.
І тіло з’їли, кров’ю запили.
Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку?
І продавали образ з-під поли,
і не дають умерти чоловіку.
Куди піду? Куди тепер піду?
Де на землі земля обітована?
Казарми в Гефсіманському саду,
І всі народи — як розкрита рана...
«І як тепер тебе забути...»

І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.

«А затишок співає, мов сирена...»

А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.

«Блискоче ніч перлиною Растреллі...»

Блискоче ніч перлиною Растреллі.
З гори збігає Боричів узвіз.
І солов’ї, пташині менестрелі,
всю ніч доводять яблуні до сліз.
Цвіте весна садами молодими,
шумлять вітри, як гості з іменин.
В таке цвітіння, князю Володимире,
тобі не важко бути кам’яним?

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Основной принцип - «посетил - отпишись». 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

 Комментарии предназначены для общения и обсуждения , а также для выяснения интересующих вопросов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама, заявления, связанные с деятельностью компании.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать