Разом із міжнародною спільнотою 27 січня Україна вшановує жертв Голокосту

3ee3a35-h-karta

У 2005 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 27 січня Днем пам’яті жертв Голокосту. Саме в цей день рівно 68 років тому радянські війська звільнили в’язнів нацистського табору смерті в Польщі Аушвіц-Біркенау.

Все далі і далі відходять у минуле події Другої Світової війни і все менше залишається учасників і свідків тих трагічних днів. Пам’ятники та пам’ятні знаки, встановлені на єврейських могилах жертв фашизму, красномовно нагадують про біль втрат. На відміну від інших трагедій людства, Голокост мав декілька характерних рис, які відрізняють його від голокостів інших сторіч. Під час нацистського Голокосту були знищені планомірно мільйони людей на великому географічному просторі. З цією метою будувались табори смерті в багатьох країнах Європи, де запроваджувалась система винищення.

Для здійснення Голокосту (від грецького holokaustos (цілопалення, жертвопринесення за допомогою вогню),  використовувалися нові на той час методи знищення людей. Так, вживалися нові види хімічних та механічних засобів вбивства людей, будувалися крематорії, використовувалися обчислювальні машини з перфокартами (носії інформації, виготовлені з тонкого картону, і призначені для використання системами автоматичної обробки даних) для контролю над кількістю знищених. Існують численні приклади використання полонених для медичних експериментів, тортур. Характерною рисою Голокосту є намагання підтримувати «чистоту раси», знищуючи представників усіх верств мирного населення, включаючи дітей. Після окупації Німеччиною західної частини СРСР саме євреї України були першими на цьому жахливому  шляху. У винищуванні євреїв брали участь 4 айнзацгрупи СС (А, В, С, D), додані до відповідних груп військ Вермахту, поліцейські батальйони СС і тилових частин Вермахту, місцеві колабораціоністи, союзники нацистської Німеччини.

Понад три роки нацистський смерч душив Україну. Вбивства євреїв розпочалися восени 1941 року, спочатку в центральній, а потім і в Західній Україні. Спалено сотні сіл, знищено понад шість мільйонів мирних жителів. Серед них – півтора мільйона єврейських жінок, дітей і немічних старих. Із теренів України зметено цілі містечка – штетли зі своєрідною культурою, святими книгами, молитовною силою.

Відповідно до директив Гітлера, на окупованих радянських територіях розстрілювалися й інші етнічні та соціальні  групи, яких нацисти переслідували і знищували за приналежність до цих груп (цигани, сексуальні меншини, масони, безнадійно хворі). Починаючи з 1942 року, нацисти почали програму остаточного вирішення єврейського питання. Були виділені спеціальні концентраційні табори, обладнані газовими камерами високої продуктивності, куди ешелонами привозили людей, вивантажували і сортували, як худобу. Більш-менш здорових залишали для підсобних робіт, дітей використовували для забору крові, а потім відправляли до крематорію. Решту роздягали, стригли і заганяли або в крематорій, або в газові камери. За роки війни в таборах було знищено близько 6 мільйонів євреїв, більше 3-х мільйонів військовополонених, мешканців окупованих територій, росіян, українців, інших народів.

Не обійшла ця трагедія і наше місто. Масове винищення єврейського населення у Полтаві почалося 23 листопада 1941 року. Усіх євреїв змусили носити великі жовті зірки Давида (лати) на одязі спереду та ззаду. Це був особливий дискримінаційний знак, який мав вирізняти євреїв з-поміж іншого населення міста. Очевидці згадують, що люди з жовтими зірками, ходили на вулицях знітившись, боялися дивитися в очі перехожим. Чимало полтавців жаліло їх, намагалися підтримати хоча б добрим словом. Але були серед городян і такі, що плювали євреям услід.

Акція знищення  була запланована і здійснена зондеркомандою айзенгрупи «С»  на околиці міста біля «Червоних казарм» за сценарієм Бабиного Яру. Екзекуція почалася зі збору людей нібито для переселення їх в інше місце. У всїх були вилучені цінності, одяг, взуття. Людей, тремтячих від холоду, відводили групами до стрільбища. Грудних дітей скидали в ями живими, а старшим змащували губи і під носом отруйною рідиною. Багато росіян і українців (змішані шлюби) вмирали разом з родинами. Цілу ніч з 23 на 24 листопада 1941 були чутні постріли, було чутно тремтіння та плач полтавської землі. На місці розстрілу в 1970 р. встановлено пам’ятник «Скорботна мати», на якому імена полтавських євреїв, вбитих у цю ніч. Проте й досі не встановлено імена всіх жертв. У путівнику по Полтаві видання 1962 року сказано, що на цьому  місці лежить прах більше 10 тисяч людей.

За даними Акту надзвичайної комісії по розслідуванню злочинів фашистів на Полтавщині, яка працювала у 1943-1944 роках,  у Полтаві за роки окупації знищено близько 19 тисяч населення. Багато українських сімей, ризикуючи життям, рятували від фашистської розправи приречених євреїв, передавали продовольство і одяг до гетто, надавали притулок. Недаремно нині серед тих, хто рятував євреїв під час війни, чи не найбільше саме українців удостоєно почесної єврейської відзнаки “Праведник народів світу”. Цього дня ми не лише згадуємо жертв війни та Голокосту, але й маємо вшанувати героїв опору нацизму, виховувати молодь на прикладах толерантності та взаємоповаги між народами, духовного подвигу заради врятування життя людей. Тож одним з головних уроків Голокосту є те, що толерантність є важливою умовою порозуміння між народами та покращення нашого світу.

Толерантність (за Декларацією принципів толерантності Генеральної Конференції ЮНЕСКО) означає повагу, розуміння та сприйняття багатого розмаїття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність – це єдність у розмаїтті. Доля багатонаціонального українського народу сповнена трагедіями – Голодомор, Голокост, депортації, нищення людей, церкви, культури, національної інтелігенції.

Швидкоплинний час…Та навряд чи він зможе вилікувати ту глибоку рану, що залишилася в серцях багатьох людей світу.  Незважаючи на це, ми повинні пам’ятати і повертатися до цієї чорної сторінки історії, адже забуваючи своє минуле, ми можемо занапастити майбутнє в душах наших дітей. Пам’ять – це наш найцінніший скарб. Закликаємо пам’ятати  заради того, щоб ця трагедія ніколи не повторилася.

Юлія Жорник, керівник програм Релігійної Громади Прогресивного Іудаїзму «Бет Ам» у м. Полтава, волонтер Полтавського Благодійного єврейського центру «Хесед – Нефеш».

12 просмотров в июле
Я рекомендую
Пока никто не рекомендует

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

. Пожалуйста, используйте форму отзывов для оценок и рецензий, для вопросов и обсуждений - используйте форму комментариев, а не отзывов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов