• Головна
  • Вітаємо пасічників з професійним святом та розповідаємо неймовірні документальні історії про полтавського Девіда Коперфілда, пасічника-злодія та агресивних дощових бджіл.
12:40, 19 серпня 2018 р.

Вітаємо пасічників з професійним святом та розповідаємо неймовірні документальні історії про полтавського Девіда Коперфілда, пасічника-злодія та агресивних дощових бджіл.

Сьогодні своє професійне свято відзначають представники найсолодшої професії – бджолярі. І якщо декому з наших читачів здається, що для цього заняття особливих навичок не потрібно, то це лише на перший погляд. Більшість пасічників не лише до безтями закохані у свою професію, а і є справжніми екстремалями та відчайдухами. Тож, з нагоди цього шанованого у суспільстві професійного свята журналісти сайту «0532ua» вирішили розповісти вам кілька кумедних документальних історій про полтавського Девіда Коперфілда, пасічника –крадія та те, чому бджіл не можна перевозити з місця на місце у погану погоду.

Бджоли найбільше «звіріють» у зливу

За Радянських часів пасіка була чи не в кожному колгоспі. На одній з таких пасік на окраїні Полтавщини і розпочав після закінчення навчання свою трудову діяльність перший співрозмовник, Олександр. Його пасіка стояла в кінці села на луках. Восени прийшов час перевозити бджіл для схованки у спеціально обладнане місце на території колгоспу. Для цього голова колгоспу навіть виділив автомобіль, бо в ті часи вважалося, що якщо пасіка ближче ніж за п’ять кілометрів від колгоспу, її варто перевозити лише возом. Інший транспорт був розкішшю. Одній людині з цією процедурою було не справитися, тому Олександру знайшли помічників з місцевих селян.Чоловіки запаслися ватою, щоб щільніше «запечатати» бджіл під час транспортування, і вирушили в дорогу. Спочатку все пішло за планом. Бджіл застали зненацька, закрили, опечатали вулики і повантажили на вантажівку з відкритим верхом. Рушили в зворотну дорогу. Але чи то бджоли виявилися далеко не меломанами, чи вулики були закриті не щільно, але «смугасті» почали тікати. І намагалися вжалити кривдників.Як на зло, нізвідки набігли хмари і розпочалася злива. Вантажівку занесло на повороті й вулики повилітали на дорогу у багнюку.Вода почала заливати комах, і від цього вони стали ще агресивнішими. Зненацька кинулися атакувати пасічника та його товаришів. З горем зібравши всі вулики і знову повантаживши їх на автомобіль, на бідолахах не залишилося «живого місця». Терміново був потрібен антидот від бджолиної отрути. Найпростіший і перевірений роками – горілка.На щастя, жоден радянський автомобіль не виходив «у рейс» без прихованої старанно за сидінням чверточки з оковитою. Того разу вона також чекала своєї черги. Добре хильнувши «на коня», знову рушили в дорогу.На щастя, цього разу дісталися до місця призначення без нових пригод.

Полтавський Девід Коперфілд перетворився на колобка

На початку 80-тих років у вільному продажі з’явилися фотоапарати. Правда, вони були далеко не такими, як зараз. Але серед пасічників стало вважатися «найвищим пілотажем» зуміти посадити собі на голову цілий рій і сфотографуватися з ним. Такі трюки вдавалися одиницям, хоча кожен бджоляр був переконаним, що знає своїх підопічних найкраще. Намагався прославитися таким чином і інший співрозмовник, Іван.До того ж, не просто прославитися, а виграти на спір чималу суму грошей. Начитавшись розумних книг про фізіологію бджіл він дізнався, що коли бджола повертається з медозбором, то не може вигнутися таким чином, щоб ужалити людину. Уявивши себе Девідом Коперфілдом, він заманив рій і намагався посадити його собі на голову. Але, мабуть, в той день його бджоли поверталися додому без меду. Чи були чимось іншим засмучені, бо почали жалити свого господаря. Робили це настільки нещадно, що їх важко було відігнати від чоловіка деякий час. Згодом, не допоміг навіть антидот. Обличчя настільки розпухло, що Іван став схожим на колобка з відомої дитячої казки. І кілька днів майже нічного не бачив. Проте, пробачив своїх смугастих «миролюбивих» комах. І пасіки не позбувся. Але гроші програв.

Собака «заклав» злодія-невдаху

На початку 70-тих років пасіка з шести вуликів коштувала як піврічний заробіток колгоспника. Якщо в колгоспі можна було заробити за місяць 60 рублів, то пасіка коштувала 300. Для молоді ця сума була не підйомною, якщо не було інших спонсорів. Мріяв про власну пасіку і Віктор, але в кишенях у нього завжди «вітер свистів». Тому він не знайшов кращого виходу, як украсти свій перший вулик у сусідньому селі. Так зробив і його знайомий, який проніс вулика-дуплянку на плечах цілих десять кілометрів.Вночі Віктор таки поцупив омріяного вулика. Але не помітив, що до нього був прив’язаний собака. У паніці намагаючись втекти з вуликом якнайдалі, він досить довго тягнув за собою і чотирилапого. Пес здійняв гавкіт на всю округу та розбудив свідків. Віктору нічого не залишалося, як зізнатися селянам у скоєному. Господар вулика навіть готовий був його простити, якби не пес. За знущання з тварини невдалому пасічнику-початківцю довелося розрахуватися грошима. Втім, бджолярем чоловік таки став, скооперувавшись з товаришами і склавшись по 50 рублів на купівлю своєї пасіки.

Записала розповіді Юлія Самозвон.

Також у Полтаві традиційно щороку проводиться свято меду. Подробиці цьогорічного солодкого дійства - тут!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Деньпасічника #історії #Полтавщина
Оголошення
live comments feed...