Хто приніс додому сало, хтось - хороший настрій

Колись Микола Гоголь, описуючи ярмарок у рідному селі Сорочинцях, написав, що товари на ньому не купиш і за 100 рублів.

Ну звісно, гроші тоді були інші, проте мені пригадалися ці слова, коли довелося пройти у суботу по жовтневій вулиці, яка не тільки буяла кольоровими куртками, але і смачно пахла. Полтава є одною з зачинателів українського свинарства (нагадаю, що на полі Полтавської битви діє науково-дослідний інститут свинарства НАН України. Місце ж таке для нього вибрали, але я не про те). Тому нічого дивовижного, що на її центральній вулиці пройшло (вп'яте, до речі) свято сала.

Вздовж вулиці стояли столи та ятки з ковбасами - вареними, копченими, кров'яними, і звісно, сало. А зі сцени навпроти входу до ТЦ "ЦУМ" до полтавців зверталася справжня японка, причому чистісінькою українською.

Бо привід для цього був неабиякий - полтавці представили суші-сало з родзинками і горіхом. Знайте наших, мовляв! Японка приїхала не тільки себе показати, але і подивитись на справжніх українських чоловіків, бо для них влаштовували всілякі конкурси.

Наприклад, двом чолов'ягам дали по тарілці нарізаних лимонів і цибулі. Задача - з'їсти цю радість раніше за сусіда. Проте українці, які свого часу довели до сказу турецького султана не вельми ввічливим листом, і тут не пропали. Коли сусіда терпляче і чесно поїдав дольки лимона, учасник з цибулею намагався заховати частину цибулі до кишень, але був викритий. пПроте приз - півкіло сала - дістався обом.

Протестів це не викликало.

Потім чоловіки, роздягшись до пояса (мороз, нагадаю, був біля 11 градусів) почали виплясувати під схвальні вигуки полтавців.

- Не холодно? - питали здоровезного молодика, який ще закатав холоші штанів. Від нього йшла пара, як з бані.

- Нє, - відповідав той.- Аж вспотів!

Зі сцени полтавців вітали піснями художні колективи.

Хтось приніс додому сало, хтось - хороший настрій.