0532.ua

Дума про Григорія Китастого

Здавна основними носителями народної поезії - пісень, дум, обрядової поезії були кобзарі і бандуристи. Вони ж були і виразителями народних настроїв з особливо загостренним почуттям правди і справедливості, тому часто саме кобзарі ставали предвісниками народних повстань проти гнобителів, яких в Україні не бракувало ніколи.

Тому саме кобзарів одні любили і охороняли, інші - люто ненавиділи. Вже у більш освіченому ХІХ столітті українське кобзарство отримало новий поштовх - до кобзарів пішли представники інтелігенції, з'явилися дослідження цього українського феномену, авторські музичні твори саме для кобзарів і навіть музичні школи для кобзарів. Хоча заняття кобзарством і в освічені часи було небезпечним - потяг до кобзарства був ілюстрацією політичних поглядів музиканта або етнографа. Кобзар - значить "мазєпінец", а потім - "пєтлюровєц". Тільки у вільному світі українське кобзарство не переслідувалось. Одним з таких сучасних кобзарів, які пройшли через тавро "пєтлюровца" до свободи і можливості вільно займатися творчістю, був і славетний полтавець Григорій Китастий.

Ѓригорій Трохимович Китастий народився 17 січня 1907 року в містечку Кобеляки у селянській родині, що вела свій родовід від козаків.

Дитинство Григорія припало на нелегкий час революцій і війн, проте він цікавився мистецтвом і був учасником різних гуртків: музичного, драматичного та співочого.
1926 року Григорій Китастий вступив до Полтавського музичного технікуму, який був розташований на Пушкінській вулиці (цей будинок зберігся і досі) на вокально-хоровий відділ. Студентам технікуму довелося вчитися і заробляти собі на хліб.

У своїй «Автобіографії» Китастий з вдячністю згадував директора технікуму, керівника Полтавської хорової капелі Федора Попадича, котрий став йому за батька, не тільки приділяв йому увагу, але також піклувався і про поліпшення умов його життя. Саме в Полтаві Григорій захопився грою на бандурі, бо тоді при технікумі існувала капела бандуристів під керівництвом Володимира Кабачка.

У 1930 році Григорій Китастий вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. Миколи Лисенка на диригентсько-капельмейстерський факультет, оволодівав технікою гри на скрипці і корнеті, та найбільше часу присвячував бандурі.

Після закінчення курсу навчання на хормейстерському факультеті, у 1933 році, за порадою теоретика Любомирського, переходить на композиторський факультет. Під час навчання доволі часто виступав як бандурист у складі агіткультбригад.

Тоді ж він познайомився з бандуристами Київської капелі, з якою спочатку час від часу виступав у концертах, а пізніше, у 1934 році, став дійсним її членом.

У 1935 році Полтавська і Київська капелі об'єдналися в одну — Державну Зразкову Капелу бандуристів України. В ній Григорій Китастий спершу був концертмейстером, а пізніше — заступником мистецького керівника.

1937 року капела зазнала репресій, проте Китастого не чіпали. Проте з початком Другої світової війни Капелу не включили до списку художніх колективів, які підлягали негайній евакуації, натомість вона була розформована. Музикантам знайшли застосування - молодших за віком призвали до діючої армії, а старших — на копання протитанкових ровів навколо Києва. З тих, що пішли на фронт, багато загинуло, дехто потрапив у полон, серед них був і Григорій Китастий.

З полону йому пощастило втекти (за іншими даними - його випустили) і повернутися у Київ. Враховуючи те, що німці особливо не протидіяли національному відродженню (якщо в цьому не бачили собі загрози), Китастий розшукав у Києві 16 артистів і з ними утворив нову Капелу, давши їй ім'я Тараса Шевченка.

На початку 1942 року німецька влада дозволила двотижневі гастролі Капели по селах Київщини. Концерти мали шалений успіх, і це окрилило артистів. Крім музиканків, Китастий "підбирав" під крило Капели репресованих діячів культури і письменників. З вдячністю його згадували літературознавець Григорій Костюк і політолог Іван Майстренко, яких Китастий прийняв до складу Капели в якості консультантів. До того Костюк і Майстренко відбували заслання під Слов'янськом після "відсидки" на Колимі.

Весною Капела виїхала у концертну подорож по Волині і Галичині, з якої колектив було відізвано до Києва і невдовзі, у вересні 1942 року, під виглядом гастролей вивезено до Райху. Два місяці артисти провели у таборі остарбайтерів (робітників зі сходу) Шупен-43 в Гамбурзі. Бандуристи працювали у клепальному цеху, виготовляючи деталі для підводних човнів. Тобто, гітлерівці зробили з капелою те ж саме, що і сталіністи - не треба музики, йдіть працювати. У святкові дні давали концерти для робітників табору.

Завдяки втручанню редактора газети для остарбайтерів «Українець» Андрієві Лицеву, Капелу вдалося вирвати з табору.

Наприкінці листопаду 1942 року надійшло повідомлення з Берліну про переведення колективу на концертну роботу. Залишаючись в статусі остарбайтерів протягом усієї війни,

Капела постійно їздила по таборам українських робітників, доводилося виступати і перед інтернаціональними аудиторіями. Скрізь їх виступи проходили з тріумфом.
У 1943—1944 роках Капела 9 місяців навіть перебувала на гастролях в Галичині. У Турці Китастий зустрів письменника Івана Багряного і подружився з ним. Ця дружба й творча співпраця тривали до останніх днів життя Івана Багряного.

У Турці Багряний написав кілька патріотичних бойових віршів, музику до яких написав Григорій Китастий. Вони одразу увійшли до репертуару Капели, з яким вона виступала в селах, містах Західної України і навіть в лісах перед вояками Української Повстанської Армії.

Після закінчення війни музиканти Капелі опинилися разом з іншими переселенцями в таборах переміщених осіб. Ілюзії у бандуристів не було, тому з них ніхто не забажав повернутися до СРСР.

В цей час Китастий створював концертні програми Капели, виступи якої користувалися успіхом у таборах ДП у Західній Європі.

Наприкінці 1940-х років Григорій Китастий переїхав до США, де провів остаток життя. Жив у Детройті, пізніше короткий час у Каліфорнії, в 1964 році переїхав до Чікаго, де очолив перший ансамбль бандуристів Об'єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ).

Наприкінці 1967 року він переїхав до Клівленду і звідти автомобілем їздив у Детройт на проби (репетиції) Капели Бандуристів, яку зберіг і не збирався розпускати.

Інтереси митця не обмежувалися мистецтвом. Він був активним у суспільному та політичному житгі української громади в діаспорі.

На честь 70-річчя Григорія Китастого осередок Української Революційної Демократичної Партії (УРДП), яку створив Іван Багряний, привітав його виданням «Збірника на пошану Григорія Китастого». Книга вийшла 1980 року коштом Фундації ім. Івана Багряного.

В Україну творчість Григорія Китастого проривалась через радіоефір, минаючи глушилки КДБ. Записи Капели бандуристів ім. Шевченка полюбляла транслювати українська редакція "Голосу Америки". Треба нагадати твори Китастого: п’єси для оркестру бандуристів, творів для чоловічого ансамблю бандуристів «Гомін степів», «Львівські фрагменти», «Турбаївське повстання», «Дума про Сагайдачного», для змішаного хору з фортопіано пісні на вірші Шевченка («Гомоніла Україна», «Грай, Кобзарю», «Поема про Запорозьку Січ», «Вітре буйний»), Багряного, Олександра Олеся, Яра Славутича, радянських поетів Андрія Малишка, Олександра Підсухи. Писав Григорій Китастий і церковну хоральну музику, зокрема Літургію. У 1984 році Григорій Китастий несподівано захворів і 6 квітня помер від раку. Похований на українському православному кладовищі в Баунд-Бруці, в штаті Нью-Джерсі (США). 1991 року Капела бандуристів ім. Шевченка нарешті змогла гастролювати в Україні. 2002 року Григорія Китастого було нагороджено Національного премією ім. Шевченка.

Указом Президента України Віктора Ющенко № 1077/2008 від 25 листопада 2008 року за визначний особистий внесок у справу національного і духовного відродження України, поширення української культури і кобзарського мистецтва у світі колишньому диригенту і керівнику Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США Григорію Трохимовичу Китастому посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

Проте комусь з "радянських патріотів" не дає спокою факт визнання Григорія Китастого Героєм України, тому варто очікувати, що за нинішньої влади його, як і його пісенного побратима Володимира Івасюка, можуть позбавити найвищого звання України. Принаймні позов з подібною вимогою поданий до суду.

У нинішньої влади свої герої...

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Основной принцип - «посетил - отпишись». 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

 Комментарии предназначены для общения и обсуждения , а также для выяснения интересующих вопросов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать