«Сватання на Гончарівці» - музична комедія Григорія Квітки-Основ’яненка та композитора Кирила Стеценка, що належить до скарбниці української класичної драматургії ХІХ століття. Сценічна історія цього твору у Полтавському театрі розпочалася ще у 40-х роках минулого  століття, і остання постановка датована 1967 роком. 
Постановку «Сватання на Гончарівці» здійснив Юрій Лисенко, згодом виставу поновлював  Петро Лисенко, який впродовж багатьох років  грав  у виставі  роль Олексія. До речі, у  цій виставі пройшли  акторську  школу  практично всі  провідні  артисти  театру (Стецько – Дмитро Васецький, нар. арт. України Віктор Мірошниченко,  Уляна – Віра Волкова, нар. арт. Тамара Кислицька, нар. арт. України Неллі Ножинова, засл. арт. України Маргарита Томм). Сценічне оформлення вистави створив художник Григорій Коваленко, яке зазнавало деяких змін у трактовці художника Анатолія Камарди.  Виставу, сповнену щирим гумором та динамічними сценами з життя, сьогодні відновили у репертуарі Полтавського театру, адже вона як і раніше приваблює  глядача. 
Дія відбувається під Харковом у селі Гончарівка. Кріпак-коваль Олексій кохає дівчину Уляну, але на шляху до щастя вони стикаються з випробуваннями. Дівчину батьки хочуть віддати за заможного нелюба – дурника Стецька, над яким усі глузують. Мати Уляни шанує Олексія за його золоті руки, та влада грошей вища за людські почуття. Відставний солдат Скорик, дядько Олексія, все ж допомагає влаштувати сватання на користь свого племінника. Нещасний Стецько, отримавши гарбуза, не може зрозуміти, що сталося, а закохані молодята радіють своєму щастю. 
«Сватання на Гончарівці» - твір, наділений водевільною інтригою, де лірика та гумор розкриваються у різножанрових музичних номерах, –актуальний та популярний і сьогодні.